Читать «Пригоди Піноккіо» онлайн - страница 57

Трохи оговтавшись, він промимрив, тремтячи і затинаючись:

— А де ж ослик, якого я кинув у море?

— Цей ослик — я, — сміючись, відповів Дерев’яний Хлопчик.

— Ти?

— Я!

— Ах ти, шахраю! Ти кепкуєш із мене?

— Я… кепкую? Аніскілечки, синьйоре. Я кажу цілком серйозно.

— Та як це могло статись? Щойно ти був кульгавим осликом, а у воді перетворився на Дерев’яного Хлопчика — якась чудасія!

— Може, це наслідок впливу морської води. Море любить пожартувати.

— Стережися, Дерев’яний Хлопчику, стережися!.. Не думай, що можеш веселитися за мій кошт. Горе тобі, якщо мій терпець урветься!

— Послухайте, синьйоре, я розповім вам свою історію. Розв’яжіть мені ногу, і я вам усе розкажу.

Покупець, що аж згорав із цікавості, відв’язав мотузку, і Піноккіо, відчувши себе знову вільним, як птаха, почав свою історію:

— Раніше я був Дерев’яним Хлопчиком, таким, як зараз. І я дуже хотів стати справжнім хлопчиком, яких багато в цьому світі. Та я не хотів учитися і піддався впливу поганих друзів, утік з дому… і однієї страшної днини прокинувся довговухим і довгохвостим… віслюком. Як я соромився цього!

Хай блаженний святий Антоній оберігає вас од такої ганьби. Мене привели на звіриний ринок, де продали одному директорові цирку, якому спало на думку зробити з мене великого танцюриста. Та одного разу під час вечірньої вистави я невдало впав і скульгавів. Директор не знав, що йому робити з кульгавим віслюком, і велів мене продати на базарі. І ви мене купили.

— На жаль! І я сплатив за тебе ліру. А хто мені поверне назад мої чесно зароблені гроші?

— Навіщо ж ви мене купили? Ви хотіли зробити з моєї шкури барабан? Барабан!

— На жаль. А де я візьму тепер іншу шкуру?

— Не переймайтеся, синьйоре. Ослів на цім світі не бракує.

— Скажи, зухвалий хлопчиську, ти завершив свою розповідь?

— Ні, — відповів Дерев’яний Хлопчик. — Мені залишилося додати кілька слів. Купивши, ви привели мене сюди, вельми гуманно прив’язали важку каменюку до шиї і кинули в море. Така гуманність робить вам велику честь, тож я повік буду вам вдячний за це. Втім, любий синьйоре, цього разу ви зовсім не взяли до уваги Феї.

— Феї? А це ще хто така?

— Це моя мати. Вона така сама, як усі дбайливі матері, що люблять своїх дітей, завжди пильнують їх, виручають із будь-якої халепи, навіть якщо ці діти через свою дурість і погану поведінку заслуговують бути кинутими напризволяще. Коли добра Фея побачила, що я тону, вона негайно послала цілу зграю риб, які визнали мене дохлим ослом і вмить з’їли. І коли риби з’їли віслюка, то наткнулися на кістки… чи, точніше, на дерево, бо, як бачите, мене виготовлено з найліпшої деревини. І вже після першої спроби ці хвостаті ненажери допетрали, що дерево їм не по зубах, і зі страшенною огидою вони спершу плювались, а потім попливли геть, незадоволено вильнувши своїми хвостами, навіть не подякувавши за частування. Отже, я пояснив вам, як замість мертвого ослика ви витягли з води Дерев’яного Хлопчика.

— Начхати мені на твою розповідь! — люто проревів покупець. — Я сплатив ліру за тебе і хочу повернути свої гроші. Знаєш, що я з тобою зроблю? Я відведу тебе назад на базар і продам, як сухе дерево для розпалювання.