Читать «Пригоди Піноккіо» онлайн - страница 56

Директор ударив його руків’ям батога по носу, аби дати йому зрозуміти, що непристойно ревти на публіці.

Бідолашний ослик висолопив язика і безперестану облизував свою мордочку, тамуючи біль.

Та як же віслючок-Піноккіо здивувався і засмутився, коли, вдруге підвівши голову, побачив, що ложа порожня і Фея зникла.

Він почувався невимовно нещасним. Його очі налилися слізьми, що потім ручаями потекли по морді. Та ніхто цього не помітив, а тим паче директор, який знову цвьохнув батогом і загорланив:

— Сміливіше, Піноккіо! Тепер ви покажете цим синьйорам, як чудово ви вмієте стрибати через обручі.

Піноккіо спробував це зробити двічі або тирчі. Та щоразу, опиняючись перед обручем, він не стрибав через нього, йому значно легше було пробігти під ним.

Нарешті віслючок зібрався і наважився стрибнути, але, на лихо, задні ноги випадково зачепилися за обруч, і він гепнувся по той бік обруча, як лантух із зерном.

Коли знову звівся на ноги, виявилося, що він скульгавів і насилу зміг дошкутильгати до свого стійла.

— Піноккіо! Ми хочемо бачити віслючка! Сюди віслючка! — кричали діти в нижніх рядах, співчуваючи нещасній тварині.

Але цього вечора вони ослика більше не побачили.

Наступного ранку ветеринар оглянув його і постановив, що Піноккіо залишиться кульгавим на все життя. Тоді директор сказав конюхові:

— Що мені робити з кульгавим віслюком? Це ж дармоїд. Відведи його на базар і продай.

На базарі вони швидко знайшли покупця, який поцікавився в конюха:

— Скільки ти хочеш за кульгавого ослика?

— Двадцять лір.

— Я даю тобі одну ліру. Не думай, що мені потрібен цей осел. Мені потрібна лише його шкура. У нього така красива міцна шкура, що я хочу зробити з неї барабан для сільського оркестру.

Можете собі уявити відчуття Піноккіо, коли він почув, що стане барабаном!

Хоч-не-хоч, а покупець сплатив одну ліру і відразу ж повів ослика до берега. Там він почепив йому на шию великого каменя, прив’язав до його ноги мотузку, інший кінець якої залишився в руці чоловіка, і сильним поштовхом зіпхнув віслюка у воду.

Піноккіо з величезною каменюкою на шиї одразу ж пішов на дно. А покупець, як і раніше, міцно тримаючи в руці мотузок, сів на скелю і став терпляче чекати, поки віслюк потоне, аби потім здерти з нього шкуру.

Розділ 34

Піноккіо з'їдають морські риби, і він знову стає Дерев'яним Хлопчиком. Та все одно потрапляє в халепу — його ковтає страшна Акула

Віслючок пробув під водою вже майже п’ятдесят хвилин, і покупець вирішив: — Ну ось, мій бідолашний кульгавий ослик уже точно захлинувся. Тож можна його витягнути і зробити з його шкури красивий барабан.

Він почав витягувати мотузок. Він тягнув, тягнув, і як ви гадаєте, що нарешті вигулькнуло на поверхню води? А нагору замість мертвого віслючка виплив живий-живісінький Дерев’яний Хлопчик, звиваючись, як вугор.

Коли нещасний покупець побачив Дерев’яного Хлопчика, він подумав, що марить, і заціпенів, широко роззявивши пельку і вирячивши очі.