Читать «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників» онлайн - страница 5
Автор неизвестен
Взяв він з-під першого каменя борошна, пішов у другі двері, а двері й зачинили його звірів. Ото як пройшов він усі двері, вийшов надвір, аж бачить: звірів нема. Він свистів-свистів, чує, що вони десь виють, але не вибігають. Заплакав він, сів на свого коня і поїхав додому. Приїжджає, а сестра його гуляє з змієм. Тільки що брат входить у хату, а змій і каже:
— Ну, журився я за м'ясом, а м'ясо само йде.
Велять братові рубати дрова та наставлять окріп, щоб його зварить та з'їсти. От він рубає дрова, а сорока приліта та й каже:
— Загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі прогризлись крізь двоє дверей.
От він поналивав у казани води й розтоплює. А дров нарубав гнилих, вони підсохнуть трохи і займуться. А він візьме прихлюпне водою, щоб не так горіли, та й вийде надвір. Сорока й каже:
— Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі прогризлись крізь четверо дверей.
От як ввійде він до хати, то змій і каже:
— Ей, не згоден ти й окропу нагріти! — Та сам візьме кочергу, поштовха, — вони й займуться. А брат візьме та й прихлюпне водою, і дрова знов помалу горять. Вийшов він знов надвір, ніби за дровами, а сорока й каже йому:
— Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі крізь десятеро дверей прогризлись.
А брат набере якнайгниліших дров та й вкине в піч, щоб не так горіли. От уже й казани начинають закипати. Знов вийшов він надвір, нібито по дрова. А сорока й каже:
— Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі прогризли усі двері і спочивають.
От уже закипіли ті окропи, він і каже до змія:
— Зятю мій милий, зятю мій любий, дозволь мені перед смертю на дерево вилізти та з білим світом попрощатися.
— Ну, лізь, — каже змій.
От поліз брат на явір, і ні одної гілки не пропускає, все на кожну ступає, щоб тільки загаятись хоч трохи. Виліз аж на самий верх. Прилітає сорока:
— Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо от-от прибіжать твої звірі.
А змій вибіга з хати та й кричить:
— Доки ти сидітимеш там, злазь, бо вже в мене терпцю немає!
Став злазити брат назад, та все на кожну гілку ступає, щоб загаяти час. От став він уже не останню гілку та й хоче додолу скочить, коли це звірі його — неначе що загуло — прибігли й стали круг нього. А він тоді скік на землю та й гукає радісний на змія:
— А йди лиш, любий зятю, може, я вже й готовий!
Змій вийшов, а він до звірів:
— Вовчук! Медведчук! Протиус! Недвига! Беріть його!..
Звірі як кинулись — і розірвали в шматки.
Зараз він взяв труп склав, спалив, а лисичка хвостом змела, винесла в поле та й розвіяла. А як змія розривали, то сестра вхопила зуб його та й сховала.
От брат і каже:
— Коли ти, сестро, така, то зоставайся собі тут, а я поїду в інший край.
Взяв зробив два цебра, повісив на яворі і сказав їй:
— Оце, сестро, як будеш ти плакати по мені, то оцей буде повен сліз. А як будеш плакати по змієві, то оцей буде повен крові.