Читать «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників» онлайн - страница 118

— Ой, як я заспав! Так уві сні розгарячився, аж кров носом пішла.

— То не кров, — каже кучер, — то Мар'я-царівна тебе кривавими сльозами обілляла.

Іван сягнув рукою за хусткою, аби втертися. І знайшов там картку. Одразу дізнався, що має робити.

Коли чорний ворон приніс їх у млин, Іван сказав бабі:

— Я хочу вашу доньку взяти собі за жінку. Та в нас такий звичай, що молодий і молода вінчаються в хащі — так, щоб ніхто не бачив і не знав.

Переспали ніч, а вранці бабина донька прибралася до вінця, і пішли у хащу. Як були далеко, Іван зав'язав молодій відьмі очі, відрубав їй голову і кинув у воду — аж забулькотіло.

Вернувся у млин і говорить бабі:

— Ну, ми вже повінчалися.

— А де молода? — питає його баба.

— Там, у хащі, збирає косиці. Тепер ходіть у хащу й ви.

Прийшли вони в хащу, Іван пов'язав старій відьмі очі, відрубав їй голову і кинув у воду. Тоді вернувся до млина й каже дідові:

— Ну, дідику, я вашим обом відьмам повідтинав голови.

Дід відчинив ляду, вийняв дорогий перстень і подарував його леґеневі:

— Візьми цього персня і надінь на праву руку, на середній палець. А так можеш іти через море — дорога буде вільна.

Іван наказав кучерові, аби запрягав. Сіли на кочію і їдуть попри моря. Раптом Іван вискочив, схопив кочію з кучером і перекинув з берега у воду. Сам надів на палець перстень, почав іти морем — і не тоне, йде його поверхнею.

Йде, йде і приходить до циганських хат. Зайшов до корчми й бачить: за столом бочка з поясом, а біля неї циган. Іван доторкнувся рукою до бочки, а звідти нараз вискочив красний леґінчук і вигукнув:

— Добрий вечір, вуйку, як маєтеся?

— Як маюся, так маюся… — відповів Іван не дуже весело.

А та сама бочка була його сестрою, яку взяла хмара. Сестра вже мала сина — того леґінчука. Він наказав циганові:

— Принеси гальбу вина і п'ять центнерів свічок.

Циган усе приніс. Тоді хлопець припрошує гостя:

— Вуйку, випийте вина — будете веселіші.

Іван випив.

— А тепер беріть і зважте на мізинці п'ять центнерів свічок.

Іван положив свічки на мізинця.

— Як вам здається — скільки?

— Щось два центнери й не більше.

Леґінчук гукнув:

— Циганине, йди та принеси ще гальбу вина і п'ять центнерів свічок!

Іван випив вино і положив на палець вже десять центнерів.

— Ну, як, вуйку?

— Ще не вистачає, нема п'яти центнерів.

Леґінчук послав цигана, аби приніс ще гальбу вина і п'ять центнерів свічок. Іван випив вино і положив на палець п'ятнадцять центнерів.

— Ну, як? — питає леґінчук.

— Тепер є п'ять центнерів.

— Тоді, вуйку, слухайте сюди. Будете йти й зайдете у велику ніч, там ніколи не буває дня. Але ви паліть свічки і йдіть. Вийдете на вогонь, якому теж не буде кінця-краю, але ви не бійтеся — пекти вас не буде, лише паліть і далі свічки. Коли вогонь закінчиться, натрапите на гадюк — ніде буде ступити. Та сміло собі йдіть. Як буде догоряти вже остання свічка, побачите постіль. На тій постелі будуть лежати три гадюки у коронах. Одна відповзе вбік, і ви собі ляжте на її місце.

Іван зібрався і пішов. Палить свічки і йде через ніч. Раз вийшов до вогню — не видно йому краю. Сунув ногу — не пече. Пройшов через вогонь і вийшов на гадюк. Палить свічки, ступає на гадюк, а вони не ворушаться. Коли догоряла вже остання свічка, він побачив постіль, а на ній трьох гадюк. Одна відсунулася вбік. Іван ліг на її місце і міцно заснув.