Читать «Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці» онлайн - страница 16

Бабрається в болоті, а слова як нема, так нема. На те над’їхав якийсь пан. Зупинив бричку і питає:

— Що ти, цигане, шукаєш?

— Ади, паночку, загубив три кавалки золота.

Пан почув про золото і почав трястися, наче у пропасниці. Зліз із брички й теж почав шукати. Рачкує разом з циганом, місить оте болото, цідить його крізь пальці. Вимастився, як чорт, тільки очі та зуби блищать. Нарешті розсердився й крикнув:

— Ти, дурний цигане, збрехав! Тут ніякого золота нема, бо ми, ади, вже з цього болота зробили киселицю.

— О-о-о, киселиця, киселиця! — затанцював циган у болоті. Схопив те слово в зуби і побіг додому.

Пан стояв, як дурень, і кліпав очима.

Циганська манта

Старий циган із сином дістали десь дорогі чоботи. Пішли за село і оглядають їх. А на бричці їхав пан і спитав:

— Звідки у вас такі файні чоботи?

— Нам дала манта, — відповів старий циган.

— Покажіть мені вашу манту, — попросив пан. — Я заплачу.

— Та ми й задармо покажемо, — говорить старий циган. — Синку, побіжи та принеси. Ти легший від мене.

— Я за цілий день стільки находився, та ще й за мантою так далеко йти, — мало не заплакав циганчук.

Випряг тоді пан коня з брички.

— Сідай, — каже, — та швидко вертайся.

Сів циганчук на коня.

— А вам яку манту принести — малу чи велику? — спитав.

— Велику вибирай, — гукнув пан.

За хлопцем лише закурилося.

Довго чекав пан циганчука з мантою.

— Що це вашого сина нема? — допитувався в старого.

— Ви самі винні, паночку, — докоряв старий. — Сказали йому велику манту принести, а він і на коня її не висадить.

Пан і другого коня випряг.

– Їдь, старий, та допоможи синові, бо хто знає, коли він прийде.

Сів циган на коня і вже здалеку гукнув:

— Не чекай нас, пане. Двох коней ми виманули, та це і є наша манта.

Бімбо

В одному селі жив багач Гейза. Він далі свого обійстя ніколи не бував, а дорогу знав з хати до хліва і з хліва до хати. Вигодував він собі бичка і назвав його Бімбо. Бичок був дуже злий: не раз свого ґазду брав на роги і тис до ясел.

Якось Гейза поскаржився сусідові:

— Що робити з Бімбою? Такий злий, що скоро мене із світу зведе.

Сусіди пожартували:

— Треба його в місто в науку віддати. Там з нього зроблять тобі порядного і мудрого помічника.

Гейза був придуркуватий і не зрозумів, що з нього сміються. Відтепер йому з голови не виходило, як би вивчити бичка. Розпитав, куди треба йти, і зібрався в дорогу. Закрив бичкові очі мішком, засилив на роги мотузку і повів до міста.

У місті Гейзу зустрів м’ясник і запитав його:

— Чоловіче, куди ведеш бугая?

— Хотів би, аби з нього зробили порядного і мудрого чоловіка, — відповів багач.

М’ясник догадався, що в Гейзи з головою не все в порядку, і сказав:

— З твоїм бугаєм можемо зробити щось, але не зразу.

— А довго треба чекати? — запитав Гейза.

— Не менше року. Лише знаєте, наука гроші коштує. Та й годувати бика задармо ніхто не буде.

Гейза довго не торгувався і заплатив. А м’ясник того ж дня бичка зарізав і м’ясо продав.

Вернувся Гейза додому і рахує дні. Ледве дочекався, коли рік мине. Зібрався знову до міста, щоб забрати свого бичка.