Читать «Чортів млин: Казки про чортів» онлайн - страница 135

Коли це виходить заміж сестра його жінки. На таку-то неділю намічається весілля. Іванко й каже:

— Вуйку, щоб ви в суботу на весілля не йшли. Най ваша жінка йде, а ви прийдете аж у неділю на вечір.

Так Василь і домовився з жінкою.

— Хазяйство в нас, жінко, нема як обом іти з дому. Ти йди сьогодні, а я прийду аж завтра на вечір.

— Добре, най буде так.

Зібралася жінка і пішла з дитиною на весілля. А на завтра наймит перетворив свого хазяїна в молодого гарного хлопця.

– Ідіть, — каже, — на весілля. Там через дорогу живе старенька мати вашого тестя. Зайдіть до неї і скажіть: «Бабусю, покличте мені оту молодицю, вашу внучку».

Василь так і зробив. А бабуся каже:

— Хлопче, де ти бачив таке? Вона такого хазяїна має. Багач на все село. Де ж вона схоче з тобою балакати?

Василь виймає з кишені пару червінців.

— Нате, тільки зробіть це.

Баба гроші в пазуху та й каже:

— Зараз буде.

Пішла баба на весілля та й каже з протягом:

— Марусю, який же тебе красень кличе.

А Маруся їй:

— Бабко, що ви? Хто може бути кращий за Василя?

— Марусю, якби ти його побачила! Іди подивися, що за красень.

Зразу піти, то буде підозріння якесь. Тоді Маруся вщипнула свою дитину. Дитина почала плакати. А тато каже:

— Марусю, візьми дитину до бабки та забав її там. Най не кричить, бо тут гості.

Маруся за дитину та до бабки. Зайшла в хату з дитиною на руках, подивилася на красеня і зомліла. Він починає до неї говорити:

— Чи могли б ми так зробити, щоб ти Василя лишила і пішла зо мною?

— Я це можу зробити, але ти зрозумій, що в мене дитина.

А він їй каже:

— Як я люблю тебе, то буду любити й твою дитину.

Погодилася вона йти з красенем. І питає його:

— Коли ти за мною прийдеш?

— Через дві години буду тут.

Виходить красень із хати. Маруся з бабою почали радитися:

— Що ж робити? — питає Маруся.

А баба каже:

— Заважає дитина. Але ти не журися. Зоставимо дитину в хаті. Ти йди на весілля, а я запалю хату. Дитина згорить, і все буде добре.

І погодилася Маруся з бабою. Але, коли виходили з хати, Іванко-чортик схопив непомітно дитину і поніс додому.

Маруся пішла на весілля, баба замикає двері і зразу підпалює хату. Розгорілася пожежа. Все весілля кинулося гасити. Але нічого не могли зробити, бо хата була старенька і під соломою.

А Маруся кричить:

— Дитино моя, рідна моя, що я тепер буду робити, що ж я буду своєму Василеві казати!

Тато каже:

— Не плач, Марусю, якось умовимо Василя.

Татові вже не до весілля. Запрягає він коні, садить на віз Марусю. А баба теж хоче їхати. Син каже їй:

— Мамо, сидіть дома. З такого горя мені від Василя попаде, а вам попаде ще більше.

А баба напирається їхати.

— Я, — каже, — залізу в мішок, а ти мене зав’яжи. Як буде мене треба, розв’яжеш.

Їде тато з дочкою, а ззаду в возі баба в мішку. Приїжджають до дому, відчиняють браму. І починає Маруся голосити:

— Що ж ми тепер, Василю, будемо робити! Пропала наша дитина, згоріла на пожежі.

А Василь питає:

— Як? Що?

Марія все розказала. Умовляє тесть зятя. А Василь каже:

— Нічо, ідіть з Марусею до хати. Дивися, Марусю, то не наша дитина грається в колисці?