Читать «Українські казки» онлайн - страница 3

— Наймолодша із царевих дочок засватана за тебе. Подобається?

— Так!

— Тепер три дні будеш тільки купатися.

Коли хлопець вийшов із триденної купелі, став такий красивий леґінь, що любо було глянути на нього.

А як убрався у парадний одяг, всі почали казати, що такого хлопця пошукати треба!

— Тепер можемо їхати до царя на весілля.

Повезли з собою і музик, покликали високих гостей — з'явилися до царя з великою пишнотою.

А старшим царевим донькам не терпиться глянути у бричку. «Ану, який? — думають собі про нареченого. — Хоч посміються усі з нього!» Відхилилися дверцята, й вийшов такий леґінь, що старша із жалю аж зомліла. А середуща миттю схопилася за голову: од такого красеня відмовилася! Під вечір скочила у воду і втопилася. А за середущою і старша…

— Ну, — шепоче хлопцеві нечистий, — дві душі вже мої, і то твоя заслуга! А скоро і третя — твоя наречена — дістанеться мені.

Але хлопець тільки засміявся. Думає собі: «Пропав би ти, дідьку, я ж тобі найду такі завдання, що голову об них поламаєш!».

Смуток запанував у царських палатах: дві доньки загинули. Цар схилився на край столу сльози закапали з очей. Але треба весілля справляти, коли вже почали. А як відгуляли, Гайгай посадив молодих у бричку і відвіз до себе.

— Ну, — говорить хлопцеві, — живи з жінкою в палаці — пануй над моїми землями! А через три роки я прийду. За той час мусиш придумати такі три завдання, які я б не міг виконати.

І щез, наче крізь землю провалився.

Хлопець почав царювати. Добре йому велося, але час швидко минав. Промайнули три роки, і Гайгай — мовби з неба впав:

— Ну, легеню, час: давай таке завдання, яке було б мені не під силу.

Хлопець сушив собі голову, сушив, та й придумав. Каже:

— Постав мені за одну ніч палац із чистого срібла-золота, і щоб до палацу вів кришталевий міст із височенними стовпами, а на тих стовпах золоті пташки співали.

Гайгай хитро посміхнувся і згинув. Хлопець тішився з того, що вигадав нездійсниму річ. А треба сказати, що жінці він не зізнався, яку оказію має з нечистим.

Рано повставали цар із царицею, та й не впізнають, де знаходяться: замість старого палацу — золота палата, від неї до царського двору веде чудовий кришталевий міст із високими стовпами, а на стовпах пташки золоті співають.

Не знає хлопець — чи радіти, чи журитися.

А нечистий знову перед ним:

— Ну, початок є! Нічого ти не виграв. Давай другу роботу.

Хлопець каже йому сердито:

— Усі гори у царстві за одну ніч мусиш розрівняти, з них золото, срібло й каміння знести сюди в купу! А на тому місці, де стояли гори, хай зеленіє засіяне поле!

— Ще тяжче завдання, — сміється Гай-гай. — Та не біда, щось будемо робити.

Рано встають цар із царицею і бачать: гори десь пропали, навколо палацу лежать купи золота, срібла і каміння; а там, де стояли гори, поле зеленіє.

Тепер хлопець злякався. Дідько виконав такі тяжкі завдання! Тільки одне зосталося — і доведеться душу занапастити.

— Чого ти такий смутний та невеселий? — стривожилася жінка. — Така краса сталася, а ти не радієш!

Що робити? Довелося їй розказати про угоду із Гай гаєм.