Читать «Українські казки» онлайн - страница 25

— Еге, коли і як! Саме тоді, як увечері вас, милостивий пане, по селу водили…

— А чого ж мене по селу водили? — питається економ.

— Та того, що вас ковбасами били, які ви у пана покрали…

Економ як закричить:

— Ах ти така-сяка! Як ти смієш таке казати?! Візьміть її та дайте доброго хльосту, щоб казна-чого не базікала!

Тут Петро заступився і почав просити, щоб Хвеську відпустили, бо вона не сповна розуму.

Економ подумав, подумав — і справді дурна, — та й відпустив її.

Ідуть удвох Хвеська з Петром. Він сміється собі у вуса, а вона носа похнюпила. Прийшли додому, а жінка в плач:

— Так ти, — бідкається, — мене підвів!

— Хвесько, жінко моя люба! — каже Петро. — Не я тебе підвів, ти сама себе підвела! От не ляпай ніколи по-дурному язиком, то нічого й не буде. А тепер не сердься, та давай помиримося.

Ото й помирились. А Хвеська бачить, що багато балакати — лихо, та й прикрутила собі язика.

Як баба чорта дурила

Зосталась жінка удовою і вже зостарілась. Сидить і журиться. Та, горюючи, й каже:

— Хоч би сам чорт прийшов та виорав мені ниву.

А чорт почув, перекинувся на чоловіка, до неї в хату зайшов та й каже:

— Здорова будь, бабо!

А вона йому:

— Здоров!

— Я чув, що ти клопочешся, що нема кому ниву виорати?

— Клопочусь, — каже баба.

— То я тобі виорю.

Заходився той чорт і виорав ниву. А тоді питає в баби:

— А що ми посіємо?

Баба каже:

— Посіємо моркву. Морква добре росте, а бадилля ще більше.

Чорт не знав, що з моркви їсти, думав, що бадилля. Баба його й питає:

— Як же ми будемо ділитися?

— Ділитися, — каже чорт, — будемо так: те, що зверху, — мені, а тобі — коріння.

Баба тільки усміхнулась і дума собі: «Добре!»

От насіяли, як годиться, вродила морква. Чорт забрав бадилля і приносить додому. Його чорти-товариші й кажуть:

— А каже, що розумний. Де ж ти розумний, в біса? Тебе і баба обманула. Було б тобі те брати, що в землі, а їй віддати те, що зверху.

Чорт і каже:

— От на другий рік я її обдурю.

На другий рік виорав чорт бабі ниву та й питає її:

— Що посіємо?

— Мак, — каже баба.

Чорт старається, поливає мак. Бадилля росте велике, а маківки ще більші. Поспів мак. Баба й питає:

— А як ми будемо ділитися?

— Мені те, що в землі, а тобі — що зверху.

Баба позрізувала собі маківки, а чорт бадилля зв'язав і поніс додому.

Чорти його знову соромлять. А він розсердився і каже:

— Піду сякої-такої віри бабу вб'ю!

Приходить до баби, а вона й питає:

— Чого ти прийшов?

— Я тебе, бабо, вбити хочу.

Баба йому й каже:

— Е, чорте бісової віри, ти здоровий, може, й справді мене вб'єш. А треба битися по правилах.

— Як, — питає чорт, — по правилах?

— Візьми вила, а я візьму качалку, та підемо у хлів битися.

Увійшли вони у хлів битися. Чорт зачепився за бантину вилами, бо вони були довгі, а баба де влучить у чорта, там і б'є.

Чорт тоді проситься:

— Бабо, голубонько, на тобі вила, а мені дай качалку, та ходімо надвір битися.

Оддав чорт бабі вила, а сам узяв качалку і пішли вони надвір битися.

Чорт махає качалкою кругом себе, а баба його вилами штурхає. Чорт бачить, що біда, та й дав драла!