Читать «Українські казки» онлайн - страница 22

— Де це таке видано? — каже чоловік. — Я його сховав від ловця, а він грозиться мене з'їсти. Лисичко-сестричко, будь нам за суддю.

А лисиця каже біднякові:

— Я не можу вас чесно розсудити, поки не побачу, як ти ховав братика-вовчика.

— Покажи їй, — мовив розбишака і заліз у мішок.

А чоловік мішок зав'язав і почав товкти дурного вовчика! Лисиця сміється, а вовчок благає:

— Пусти мене, добрий чоловіче! Ой, пусти!

— Та як тебе пустити, коли ти хочеш мене з'їсти? — каже бідний селянин.

— Ніколи вже не буду гострити зуби на м'ясо, лише пусти!

І чоловік випустив вовчка. Побіг він по борозні. Але такий голодний, що ноги самі тягнуть у село. Прийшов до крайньої хати, а на дворі господиня годує порося. Вовчок сів під плотом і дивиться на поросятко, аж слина тече. Але на двір іти боїться.

Думає собі: «Коли ще раз люди позбігаються з ціпами та вилами, то ноги мене не винесуть».

Господиня зайшла в хату, а порося влізло в корито та й ну хлебтати помиї. Тобі вовчок швидко змудрував:

— Помиї — то вода, а у воді — риба. Я не давав обіцянки, що не їстиму риби.

Скочив він у двір, вхопив із корита порося і побіг у ліс. А коли наївся, погладив собі черево і каже:

— Біда навчить розуму!

Та й казці кінець.

Вовк, їжак і лисиця

Що за дивина, — сказав вовк, угледівши їжака, котрий лежав, згорнувшись у клубок, обставлений довкола шпичаками, як ножами. — Він не схожий на жодне живе створіння! Це постраховисько і ганьба для всього лісу!

— А він таки благословить свою потворність, — сказала лисиця, — вона спасає його від твоїх зубів.

Який розум старший: вроджений чи навчений?

Якось два мудреці засперечалися, який розум старший: навчений чи вроджений?

— Давайте, — каже один, — перевіримо. Хай народ нас розсудить.

Зібралися люди. Мудрець, що стояв за навчений розум, дав кішці тримати свічку, аби він міг читати книжку. Люди кажуть:

— Навчений розум старший.

Другий мудрець пустив мишку. Кицька як побачила — випустила свічку і побігла ловити мишку. Люди кажуть:

— Вроджений розум старший.

І я кажу: вроджений розум старший. Дурня вчи — не вчи, а він дурнем і зостанеться. А хто вчиться, хай не думає, що він учений. Бо того, що ми не знаємо, більше того, що ми знаємо.

Язиката Хвеська

Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати! А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує — одразу задзвонить по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому знати не можна! Це я тільки вам!» І почала! А кума почула — і мерщій давай розказувати другій кумі, а та — третій, а третя — п'ятій, десятій, і так уже всі знають про те, чого нікому знати не треба.

Були собі чоловік і жінка. Петро і Хвеська. І всім гарна була би Хвеська — от тільки на язик швидка. Що не скаже їй чоловік — усе своїм довгим язиком розплеще. Просто хоч нічого їй не кажи! Уже її чоловік і прохав, і вмовляв, і сердився — ніщо не допомагає.

Раз поїхав Петро орати і виорав скарб. І думає собі: «Як дізнається панський економ, то відніме гроші. А довідається неминуче, бо від Хвеськи нічого не сховаєш, вона по всьому селу рознесе. Що ж його робити?»