Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 8

— Фу! — заволав Гол, відскакуючи від собаки, оскільки в таких ситуаціях він не був героєм, а Фіренсайд закричав:

— Лежати! — і вхопився за батіг.

А далі вони побачили, як собака, почувши хльоскання батога, розціпив зуби й відпустив руку, відстрибнув убік — і вчепився незнайомцю в ногу, миттю подерши штани. Нарешті Фіренсайд уперіщив собаку тонким кінцем батога, і той, заскавучавши від переляку, відстрибнув і забився під колеса візка. Вся ця веремія не тривала й півхвилини. Ніхто не говорив — усі кричали. Незнайомець швидко глянув на свою подерту рукавичку і на ногу, хотів нахилитися до ноги, але передумав, розвернувся і хутко рушив до готелю. Чути було, як він стрімголов летить коридором і піднімається дерев’яними сходами до спальні.

— От тварюка! — сердито промовив Фіренсайд, злізаючи з візка з батогом у руці, поки собака спостерігав за ним з-за колеса. — Ходи сюди! — гукнув Фіренсайд. — А то начувайся!..

Гол стояв, роззявивши рота.

— Собака його покусав, — нарешті мовив Гол. — Я краще піду і подивлюсь, як він там, — і він побіг за незнайомцем.

У коридорі він зустрів місіс Гол. — Собака візника вкусив незнайомця, — кинув він.

Й одразу пішов сходами нагору. Двері в кімнату гостя не були замкненені, отож він легенько постукав і без жодних церемоній зайшов усередину, бо від природи був схильний до співчуття.

Жалюзі були опущені, і тому в кімнаті панувала темрява. У Гола перед очима майнуло щось дивне, і здалось, ніби йому махає рука без кисті. Обличчя з трьома невизначеними цятками на білому тлі нагадувало квіти братків. Потім Гола сильно вдарили в груди, виштовхнувши геть, і двері грюкнули йому в обличчя і замкнулись. Усе трапилося так швидко, що в нього навіть не було часу збагнути, що ж сталося. Мигтіння незрозумілих тіней, удар і поштовх. Гол стояв на маленькому темному сходовому майданчику, дивуючись, що ж він насправді тільки-но побачив.

За декілька хвилин він повернувся до невеликого гурту людей, що зібрались у дворі біля готелю. Там був Фіренсайд, який уже вдруге розповідав свою історію; там була місіс Гол, котра заявляла, що собака не має права кусати її гостей; був там і Гакстер, торговець, із сотнею запитань; і Сенді Веджерс, неупереджений коваль; усі вони, окрім жінок і дітей, безглуздо торочили: «Хай би спробував мене вкусити»; «Не можна тримати таких собак»; «А чому ж він його вкусив?» тощо, тощо.

Містер Гол дивився на них зі сходів і все чув. Усе, що сталось нагорі, вже не здавалося йому таким неймовірним. Крім того, у нього був надто обмежений словниковий запас, щоб він міг висловити свої емоції.

— Він каже, що йому нічого не потрібно, — відповів Гол на запитання своєї дружини. — Нумо краще занесімо його багаж до хати.

— Йому ліпше одразу припекти рану, — сказав містер Гакстер, — особливо якщо там і так уже запалення.

— А я б застрелила собаку, — сказала жінка з натовпу.

Зненацька собака знову загарчав.

— Заносьте багаж, — крикнув із дверей розлючений голос: на порозі стояв закутаний незнайомець із піднятим коміром і опущеними крисами капелюха. — Що швидше ви занесете все це всередину, то ліпше мені стане.