Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 6

Коли місіс Гол вийшла з кімнати, він залишився стояти перед коминком, спостерігаючи, як містер Генфрі лагодить годинник. Містер Генфрі не тільки зняв стрілки з годинника і циферблат, а й вилучив механізм; він намагався працювати якомога тихіше і скромніше. Він працював біля лампи, і з-під зеленкуватого абажура лилося яскраве світло на його руки, а також на годинник і на механізм, залишаючи в тіні решту кімнати. Коли він підводив очі, перед очима в нього плавали кольорові плями. Містер Генфрі сам по собі був дуже допитливою особою, саме тому він відсунув від себе годинниковий механізм (цілком недоречний учинок) з метою затриматися довше і, можливо, поринути в бесіду з незнайомцем. Але незнайомець стояв мовчазний і нерухомий. Він був настільки безмовний, що це почало діяти Генфрі на нерви. Він почувався самотнім у кімнаті, й коли підвів очі, все здалось йому сірим і невиразним в імлі зеленуватих плям, що плавали перед ним, — особливо ота забинтована голова, що задивилася на годинникаря блакитним склом замість очей. Від цього Генфрі стало настільки моторошно, що якусь мить двоє чоловіків тупо витріщались один на одного. Потім Генфрі знову опустив очі. Як ніяково! Хтось інший, можливо, щось і сказав би. Чи не зауважити б йому, що погода занадто холодна як на цю пору року?..

Він підвів очі, ніби підбираючи ціль для вступного пострілу.

— Погода… — розпочав він.

— Чому ви не закінчуєте і не йдете? — запитав незнайомець. Видно було, що він ледве стримує гнів. — Усе, що вам потрібно було зробити, — це закріпити годинникову стрілку на своїй осі. А ви тут теревените!

— Так, пане… ще хвилину. Я не помітив… — і містер Генфрі закінчив і подався геть.

Він вийшов надзвичайно роздратований. «Чорт забирай! — вилаявся про себе містер Генфрі, ледве дибаючи по талому снігу. — Іноді ж потрібно лагодити годинник. Ви тільки погляньте, не може людина на нього й подивитися?.. Просто жах!»

А потім додав: «Очевидячки, ні. Такий весь забинтований і завинутий, ніби його розшукує поліція».

На розі Глісону він побачив Гола, котрий нещодавно одружився з господинею готелю «Карета і коні», де зупинився незнайомець. Зараз він їхав у Айпінг, звідки возив людей на станцію Сидербридж, отож Тедді зустрів його саме на зворотній дорозі. Судячи з його їзди, Гол, вочевидь, на деякий час зупинявся в Сидербриджі. Проїжджаючи мимо, він гукнув:

— Привіт, Тедді!

— Знаєш, у тебе вдома чудернацький гість, — сказав Тедді.

Гол дружелюбно зупинився.

— Щось сталося? — запитав він.

— У «Кареті й конях» дуже дивний клієнт зупинився, — мовив Тедді. — Хай Бог милує!

І він у яскравих тонах розповів Голу про його дивакуватого гостя.

— Виглядає, ніби він замаскований, уявляєш? Якби людина зупинялась у мене, я б хотів побачити її обличчя, — сказав Генфрі. — Але жінки такі довірливі… особливо коли це стосується іноземців. Він винаймає у вас кімнати, навіть не назвавши свого імені, Голе.

— Та невже? — мовив Гол, який не відзначався кмітливістю.

— Так, — сказав Тедді. — Заплатив за тиждень наперед. І тому, хай ким він є, тепер ти не зможеш позбутись його швидше, ніж за тиждень. І в нього великий багаж, що прибуде завтра, принаймні так він каже. Будемо сподіватися, що в коробках виявиться не каміння, Голе.