Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 3

— То й бідолаха потрапив у аварію, чи пережив операцію абощо, — бурмотіла місіс Гол. — Як мене схвилювали оті всі пов’язки!

Вона підклала вугілля в піч, відчинила раму для сушіння білизни і розстелила на ній пальто мандрівника.

— А окуляри! Якось дивно він дивився, не як звичайна людина, а ніби крізь водолазну маску!.. — вона повісила на вішак шарф. — І весь час тримав оту хустку біля рота. Навіть розмовляв крізь неї!.. Можливо, рот у нього також ушкоджений…

Раптом вона обернулась, ніби щось пригадавши.

— Боже! — вигукнула вона, відхилившись від теми. — Міллі! Невже ти ще не приготувала картоплю?

Коли місіс Гол пішла прибрати зі столу, то остаточно утвердилась у думці, що рот незнайомця понівечений чи спотворений у результаті нещасного випадку, якого, на її думку, він зазнав, оскільки гість тримав розкурену люльку, та за весь час, поки вона була в кімнаті, не опустив шовкового шарфу, обмотаного навколо нижньої частини обличчя, щоб прикласти до губ мундштук. І це не через забудькуватість, тому що місіс Гол бачила, як він позирав на тліючий тютюн. Сівши у кутку спиною до вікна, незнайомець, пообідавши і зігрівшись, нарешті заговорив не так агресивно і стисло, ніж досі. Полум’я, відбиваючись від його великих окулярів, надавало їм червонуватого відтінку і живості, якої до цього їм бракувало.

— Я залишив невеликий багаж, — сказав гість, — на станції Бремблгерст…

І запитав, чи не міг би хтось доправити його сюди. Вислухавши пояснення господині, він, виявляючи вдячність, уклонився своєю перев’язаною головою досить увічливо.

— Завтра? — перепитав він. — Швидшої доставки немає?

І дуже засмутився, коли вона відповіла:

— Ні.

— Ви точно в цьому впевнені? Можливо, знайшлась би якась людина, що з’їздила б на станцію з візком?

Місіс Гол охоче відповідала на його запитання, сподіваючись розвинути бодай подобу бесіди.

— За містом дорога крута, пане, — пояснила вона на його запитання про багаж, а потім, хапаючись за можливість, сказала: — Якось, понад рік тому, там перекинувся екіпаж. Загинули джентльмен з кучером. Нещасні випадки трапляються вмить, авжеж, пане?

Але втримати увагу відвідувача було не так легко.

— Так, трапляються, — промовив він крізь шарф, спокійно дивлячись на неї своїми непроникними окулярами.

— А потім потрібно чимало часу, щоб усе знову стало на свої місця, чи не так?.. Якось син моєї сестри, Том, порізав руку косою, спіткнувшись об неї у полі, і чесне слово, пане, три місяці він ходив із перев’язаною рукою. В це важко повірити. Після цього я жахаюся самого вигляду коси.

— Я цілком вас розумію, — сказав відвідувач.

— Одного разу він навіть злякався, що доведеться робити операцію… у такому поганому стані він був, пане.

Відвідувач раптово засміявся, і здалось, він намагається придушити сміх і потамувати його в собі.