Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 17

— І справді, дуже дивно! — мовила вона.

І тут, їй здалося, за плечем у неї почулося дихання, але, обернувшись, вона з подивом угледіла Гола щонайменше за десять кроків від себе, на верхній сходинці. Однак за мить він уже був біля неї. Нахилившись, вона заходилася обмацувати подушку, а потім і одяг.

— Все холодне, — сказала вона. — Він вийшов із дому щонайменше годину тому.

Тільки-но вона промовила це, трапилась дуже незвична річ. Постільна білизна сама зібгалася, зненацька стрибнула вгору і перескочила через бильце ліжка. Враження було таке, ніби чиясь рука схопила її посередині й відкинула вбік. Одразу потому капелюх незнайомця зістрибнув з ніжки ліжка, покружляв по колу в повітрі й полетів просто в обличчя місіс Гол. Згодом так само прилетіла губка з умивальника; після цього стілець, безтурботно жбурнувши убік пальто і брюки незнайомця й сухо розсміявшись голосом, напрочуд схожим на голос незнайомця, обернувся своїми чотирма ніжками в бік місіс Гол, ніби націлившись на неї, і напав на неї. Скрикнувши, вона відвернулась, а ніжки стільця обережно, але міцно вперлись їй у спину і виштовхали її разом із Голом з кімнати. Двері щосили грюкнули і замкнулись. На мить здалося, що двері й ліжко виконують тріумфальний танок, але потім усе швидко затихло.

Опинившись у коридорі, місіс Гол ледве не знепритомніла на руках у чоловіка. Містеру Голу і Міллі, котра прокинулись од криків і веремії, знадобилося чимало зусиль, аби знести місіс Гол на нижній поверх і використати звичний у таких випадках тонізуючий засіб.

— Це духи, — сказала місіс Гол. — Я знаю, це духи. Я читала про таке в газетах. Столи і стільці стрибають, танцюють…

— Ще одну краплину, Дженні, — сказав Гол. — Це тебе заспокоїть.

— Замкни двері й не впускай його, — сказала місіс Гол. — Не дозволь йому повернутися. Як я не здогадалася!.. Забинтована голова, величезні окуляри, і до церкви ніколи в неділю не ходить. І всі оті пляшки… забагато, як на одну особу. Він вселив у меблі духів… Мої старенькі меблі! На тому стільці любила сидіти моя бідолашна люба матуся, коли я ще була маленькою дівчинкою. І тільки подумати, що тепер стілець міг повстати проти мене!

— Випий іще трохи, Дженні, — сказав Гол. — У тебе геть розладналися нерви.

Наступного дня о п’ятій ранку, коли було вже досить ясно, містер і місіс Гол відправили Міллі збудити містера Сенді Веджерса, коваля. Їй доручили передати вітання і сказати, що меблі на верхньому поверсі поводяться дуже дивно. Чи не зміг би містер Веджерс зайти ненадовго?.. Коваль був дуже спритною і винахідливою людиною. Отож він поставився до справи вельми серйозно.