Читать «Зоряний хлопчик (Збірник)» онлайн - страница 3

Але Щасливий Принц дивився так сумно, що Серпокрилець зглянувся.

— Тут уже зовсім холодно, — зауважив він, — але я зостануся заради тебе на одну ніч і буду твоїм посланцем.

— Дякую тобі, любий Серпокрильцю, — сказав Принц.

Тоді Серпокрилець виклював з ефеса Принцового меча великий рубін і, тримаючи його у дзьобі, полетів понад дахами міста.

Він пролетів над вежею собору зі скульптурами мармурових янголів. Він пролетів над палацом і почув звуки танцювальної музики. Юна красуня зі своїм коханим вийшли на балкон.

— Які прекрасні зорі у небі, — сказав до неї коханий, — і яка прекрасна влада кохання!

— Сподіваюся, моя сукня буде готова до королівського балу, — відповіла красуня. — Я замовила розшити її квітами страстоцвіту, але швачка така ледаща.

Серпокрилець пролетів понад річкою і побачив ліхтарі на високих щоглах кораблів. Він пролетів через єврейське гетто і побачив старих юдеїв, що торгувалися між собою і зважували монети на мідних вагах. Нарешті він долетів до бідної хатинки і зазирнув усередину. Хлопчик розметався на ліжку, а мати заснула, бо смертельно втомилася. Влетів Серпокрилець до кімнати і поклав великий рубін на стіл біля наперстка жінки. Потім він тихенько політав над ліжком, обмахуючи крильцями хлопчикове чоло.

— Як мені прохолодно, — прошепотів хлопчик. — Вочевидь, я вже одужую.

І він заснув солодко і міцно.

Тоді Серпокрилець повернувся до Щасливого Принца й розповів йому про все, що зробив.

— Цікаво, — зауважив він, — мені зовсім тепло зараз, хоча надворі так зимно.

— Це тому, що ти зробив добру справу, — пояснив Принц. І Серпокрилець задумався, а там і заснув. Думки завжди навіювали на нього сон.

Коли розвидніло, він полетів до річки і викупався.

— Що за дивовижне явище! — вигукнув Професор Орнітології, який якраз перетинав місток. — Серпокрилець узимку!

І він написав про це в газету довгого листа. Усі його цитували, бо там було багато слів, яких ніхто не розумів.

— Увечері я полечу до Єгипту, — оголосив Серпокрилець, і від цієї перспективи у нього одразу поліпшився настрій. Він відвідав усі міські пам’ятники і довгий час просидів на верхівці церковного шпиля. Де б він не з’являвся, всюди цвірінькали горобці і перешіптувалися між собою:

— Який вишуканий іноземець!

Отже він був дуже собою задоволений.

Коли зійшов місяць, він знову прилетів до Щасливого Принца.

— У тебе немає доручень в Єгипет? — гукнув він. — Бо я якраз вирушаю у путь.

— Ластів’я, Ластів’я, любий Серпокрильцю, — молив Принц. — Благаю, залишися зі мною ще на одну ніч.

— На мене чекають у Єгипті, — відказав Серпокрилець. — Завтра мої друзі летять на Другий Водоспад. Там, серед очерету, ховається гіпопотам, а на великому гранітному троні сидить бог Мемнон. Всеньку ніч дивиться він на зірки, а коли загоряється вранішня зоря, у нього вихоплюється вигук радості, а потім він знову замовкає. Опівдні приходять жовті леви на водопій. Очі в них — як зелені берили, а ревіння голосніше за гуркіт водоспаду.