Читать «Вождь червоношкірих (Збірник)» онлайн - страница 8
О. Генрі
Була рівно дванадцята, коли ми постукали у двері Ебенезера. Саме в той час, коли, згідно з початковим планом, я мав виймати півтори тисячі доларів зі скриньки під деревом, Білл відраховував Дорсету двісті п'ятдесят доларів.
Коли малий утямив, що ми збираємося залишити його вдома, то зчинив страшенний ґвалт і вчепився Біллові в ногу як п'явка. Батько поступово відірвав його, як шпаристий пластир.
— Як довго ви зможете його втримати? — запитує Білл.
— Я не такий дужий, як раніше, — відповідає старий Дорсет, — але, гадаю, хвилин десять ви маєте.
— Цього вистачить, — каже Білл. — За десять хвилин я перетну центральну, південну і середню частину Західних штатів і швидко наближатимуся до канадського кордону.
І незважаючи на темряву, Біллову вагу і те, що я прудкий бігун, я зміг наздогнати друга лише за півтори милі від Верховини.
ОСТАННІЙ ЛИСТОК
У невеличкому квартальчику на захід від Вашингтон-сквер вулички наче з'їжджають з глузду і, розділяючись на маленькі провулки, розбігаються навсібіч, перетворюючись на так звані «суточки». Ці суточки утворюють дивні кути і вигини. Одна вулиця кілька разів перетинає сама себе… Й ось перший художник зрозумів усі принади і переваги такого місця проживання. Ви лишень уявіть собі кредитора з рахунками за фарби, папір і полотно, який, ідучи по вулиці, враз усвідомлює, що повертається назад, не отримавши жодного цента!
Тож незабаром до химерного старого Гринвіч-Віледж у пошуках вікон, що виходять на північ, фронтонів вісімнадцятого сторіччя, голландських мансард і помірної орендної плати почали звідусіль зліталися люди мистецтва. Вони принесли з собою кільканадцять олов'яних горняток, одну чи дві старенькі жаровні з Шостої авеню і назвалися «колонією».
Студія Сью і Джонсі прилаштувалася попід самісіньким дахом приземкуватого триповерхового цегляного будиночка. Джонсі — то пестливе від Джоанни. Одна з дівчат була родом зі штату Мен, друга — з Каліфорнії. Звів майбутніх співмешканок табльдот забігайлівки «У Дельміко» на Восьмій вулиці. Схожість смаків у царині мистецтва, салату з цикорію і широких, звужених біля зап'ястка рукавів підштовхнула дівчат зняти одну студію на двох.
Це було в травні. В листопаді холодний невидимий мандрівник, якого лікарі називають Пневмонією, блукав колонією, тут і там хапаючи когось крижаними пальцями. У східних кварталах цей невтомний жнець ступав широко і сміливо, рахуючи жертв дюжинами, але сповільнив ходу в лабіринті вузьких і вкритих мохом суточок.
Пана Пневмонію навряд чи можна було назвати галантним літнім джентльменом. Крихітна тендітна жінка, ослаблена каліфорнійськими західними вітрами, не могла протистояти задишкуватому старому негіднику із залізними кулаками. Він звалив Джонсі з ніг. Ледве здатна поворухнутися, вона лежала на фарбованому залізному ліжку, споглядаючи крізь шибки голландського вікна глуху цегляну стіну сусіднього будинку.