Читать «Небезпечнi мандри» онлайн - страница 220

— Смугастенька! — гукнула Люсі. — Що ти спіймала?

Почувши голос дівчинки, кішка на миті, підвела голову, але й не подумала випустити з лап здобич. То був не пацюк, а кріль! Бідолаха лежав на боці біля будки й тільки безпомічно борсався. Ось він запищав знову…

Забувши, що на ній сама нічна сорочка, Люсі збігла вниз по східцям і відчинила двері. Коли підійшла до будки, кішка сердито зашипіла на неї.

— Ану, відпусти бідолаху, безсовісна! — крикнула Люсі.

І злегка вдарила кішку, а та, прищуливши вуха, махнула лапою, трохи не вдряпнула малу хазяйку. Дівчинка знов підняла руку, й кішка, загарчавши, відбігла і стала, озираючись у безсилій люті.

Люсі підняла кроля з землі. Він забився в її руках, але, міцно стиснутий, скоро затих.

— Сиди тихо! — наказала Люсі, несучі кроля на руках. — Я нічого тобі не зроблю!

— Де це ти гасала? — спитав батько дочку, шкаргаючи чобітьми по кам’яних плитах біля ганку. — Глянь на свої ноги! Скільки разів тобі казати… А що це ти несеш?

— Кроля! — з викликом відповіла Люсі.

— Гасаєш по двору в самій нічній сорочці! Ще хвороби вхопиш! І що ж ти робитимеш із тим кролем?

— Він у нас житиме!

— Е, ні!

— Тату! Він хороший!

— Та не буде тобі радості від нього! Посадиш його в клітку, й він здохне! Ніхто не тримає вдома диких кролів. А вже як вибереться на волю, то нашкодить на городі!

— Він поранений, тату! Кішка його мучила!

— Кішка своє діло знає! Хай би його й з’їла!

— Я хочу показати його лікареві!

— Придумала! У лікаря є важливіші справи, ніж глядіти твого дикого кроля. Ану, давай його сюди!

Люсі заплакала. Проживши все своє коротеньке життя на фермі, вона чудово розуміла, що батько правильно міркує, і водночас їй страшно було подумати, що бідолашного кроля візьмуть і холоднокровно вб’ють. Вона й справді не знала, що їй з ним робити, але тим часом їй кортіло показати кроля лікареві. Лікар вважав її за розумну, хорошу дівчинку, що добре знає сільське життя. Вона щоразу показувала йому свої лісові знахідки: то щигликове яєчко, то метелика-кропив’янку, то жовтогарячого гриба, і лікар ставився до неї серйозно, розмовляв із нею як із дорослою. Спитати в нього поради про пораненого кроля — це буде так по-дорослому! Але ж тато…

— Я тільки покажу його лікареві, тату! Чесне слово, я не дам йому робити шкоду! А з лікарем так цікаво…

А батько дуже пишався своєю донькою, тільки не признавався їй. Адже вчителі хвалили її, казали, що здібна дівчинка й що вона піде, певне, в хорошу середню школу після початкової… І лікар не раз казав, що Люсі тямуща й недаремно приносить з лісу й показує йому всяку всячину. Але ж яка шкода від тих клятих кролів! Та дарма — Люсі ж не пустить його на город…

— Ти б не рюмсала та не галасала, як навіжена, а робила щось розумне! — сказав батько уголос. — Піди спершу вдягнися, а тоді посади його в клітку.

Враз переставши плакати, Люсі з кролем на руках піднялася до своєї кімнати. Зачинивши його в комоді, вона одяглась і пішла по клітку. Вертаючись назад, стала біля будки — взяти соломки на підстилку. Тут і тато надійшов від довгої комори.