Читать «Небезпечнi мандри» онлайн - страница 203

Нещасних виконавців його наказу при вході зустріли Срібний і Жостір, давши їм такого чосу, що ті раді були вискочити живими нагору. Вигляд двох жорстоко зранених товаришів зовсім не додав бойового духу солдатам Вербени. Вони взялися розривати інші нори, але так спроквола, що небагато втяли, поки зійшов місяць.

А Жовтоцвіт, бажаючи показати приклад своїм солдатам, сам почав розривати пухкий завал однієї з нір. Заоравшись, мов плуг, у легку порохнисту землю й тільки задерши голову, він раптом опинився віч-на-віч із Чорнобілем, який враз уп’явся зубами в його шию. Не маючи змоги використати свою велику вагу, Жовтоцвіт тільки верещав і бив навмання лапами, але Чорнобіль не відпускав його. Жовтоцвіт навіть протягнув його трохи, й аж тоді Чорнобіль відпустив його й відскочив назад, виставивши кігті передніх лап. Та Жовтоцвіт уже втік — йому вистачило першої рани, другої не хотілось.

Звіробій зрозумів, що, штурмуючи захищені ходи, буде вельми нелегко захопити колонію. Значно більші були б шанси на успіх, коли б його солдати самі викопали кілька ходів і зразу в кількох місцях кинулися в атаку. Але він сумнівався, чи зважаться його солдати на такий штурм, наштовхнувшись уже на рішучий опір супротивника. Генерал не мав готового плану дій на такий випадок. Недодумане належало додумати тепер. Тож, коли зійшов місяць, він покликав Горицвіта на пораду.

Горицвіт просто запропонував тривалу облогу — тоді, мовляв, ворогів змусить здатися голод. Роздосадуваний Звіробій зразу ж відкинув такий план. У глибині душі він таки побоювався, чи на світанку не впаде їм на голову білий птах. До світанку вони повинні вдертися в колонію! Та й репутацію генеральську могла поновити лише гучна бойова перемога. Для чого ж іще привів він сюди цвіт своєї Оусли? Просто заморити ворогів голодом — хіба це слава? А ще він хотів якомога швидше повернутися до Ефрафи. Як і всі завойовники, він ніколи не мав певності у своїх тилах.

— Якщо пам’ять мене не зраджує, — сказав він, — після того, як ми були захопили більшу частину колонії біля гаю Натлі й практично здобули перемогу, кілька ворогів замурувалося в невеликому лігві. Тоді я звелів добити їх, а сам повів полонених до Ефрафи. Чи пам’ятаєш ти, Горицвіте, хто і як це зробив?

— Це зробив покійний капітан Мальва! Сподіваюсь, тут є хтось із солдатів, що билися тоді під його проводом. Піду пошукаю!

Скоро Горицвіт привів кремезного солдата на ім’я Жовтило. Спочатку той ніяк не міг утямити, чого від нього вимагають. Кінець кінцем ветеран згадав, що тоді капітан Мальва наказав прорити згори до обложених прямовисний тунель; наприкінці вони попадали на ворожих кролів і швидко їх перебили.