Читать «Небезпечнi мандри» онлайн - страница 202

Тієї миті на осяяному призахідним сонцем Вотершипському пагорбі перед генералом Звіробоєм відкрилась нагода показати всім, що він і справді був далекоглядним, мудрим ватажком, за якого мав себе, а не звичайнісіньким тираном із хитрістю й хоробрістю пересічного розбишаки-пірата! На один удар пульсу перед його внутрішнім зором постала вся велич задуму кульгавого кроля. Так, він зрозумів, що це означає! Та з другим ударом серця він прогнав з-перед віч те видіння, мов ману. Сонце пірнуло в хмару, й він ясно побачив перед себе путівець, що вів по шпилю до букового гаю — і до кровопролиття, яке він так ревно й винахідливо готував…

— Ніколи мені говорити про такі дурниці! — гаркнув він. — Чи ж вам торгуватися зі мною? Вам, у вашому становищі? Я все сказав! Будяче, піди скажи капітанові Вербені, хай веде всіх сюди!

— А що робити з цим кролем? Убити його? — спитав Горицвіт.

— Не треба! Його прислали спитати про наші умови, то нехай вернеться і передасть нашу відповідь… Чуєш? Скажи Тлайлі: якщо він із Чорнобілем та всіма кролицями зараз не вилізе на поверхню, то до завтрашнього ні-Фрітха я всіх вас позагризаю!

І, обернувшись до кульгавого спиною, Звіробій почав пояснювати Горицвітові план майбутнього штурму. Жоден із них навіть не глянув, як той закульгав назад дорогою, якою прийшов.

44. ПІДКАЗКА ЕЛЬ-АГРАЙРИ

— Вони перестали копати, Ліщино-ра! — повідомив Вероніка. — Наскільки я можу судити, копачі повилазили із своєї нори!

В пітьмі Сотів Ліщина пробрався поміж трьох чи чотирьох своїх кролів і дістався до вищої приступки, де лежав Вероніка, прислухаючись до того, що діялось нагорі…

Гусли сутінки, коли ефрафанці опинились біля букового гаю. Вони зараз же взялися обстежувати гай і всі пагорки, щоб визначити, яка колонія завбільшки та де розташовані всі її нори. Нападники подивувалися, виявивши так багато нір на такій малій площі, бо мало хто з них бачив якусь іншу колонію, крім рідної Ефрафи, де багато кролів мусили задовольнятися кількома норами. Спочатку вони були подумали, що під землею причаїлось дуже багато кролів. Їх насторожувала тиша й порожнеча букового гаю, в якому ніде було сховатись. Довелося Звіробоєві підбадьорювати своїх солдатів. Він пояснив їм, що їхні вороги — дурні, бо наробили більше ходів, ніж потрібно добре влаштованій колонії. Скоро, мовляв, вороги зрозуміють свою помилку, бо ефрафанці розкриють кожну нору, й неможливо стане захищати колонію. Що ж до посліду білого птаха, розкиданого по гаю, то хіба не видно, що послід давній? І взагалі несхоже, щоб той птах був десь поблизу… А проте не один рядовий ефрафанської армії тривожно роззирався довкола. Історія про білого птаха, що з’явився під час грози й бився на боці Тлайлі, ще аж ніяк не зблякла в уяві ефрафанців.

Звіробій звелів Горицвітові виставити вартових і пустити навколо гаю постійний патруль, а Вербені й Жовтоцвітові наказав зайнятись закиданими норами. Жовтоцвітові припали нори на пагорку, а Вербені — ті, що в гаю, між корінням дерев. Начальник поліції зразу ж натрапив на відкритий хід. Прислухався, але все було тихо. Тоді Вербена (більш звичний мати справу з в’язнями, ніж із ворогами) послав униз двох своїх солдатів.