Читать «Небезпечнi мандри» онлайн - страница 199

— Просто не треба згадувати про цю подію, — порадив старий Підсніжник. — Пам’ять у кролів коротка — воно й вивітриться!

— Ось що, на мою думку, слід зробити, — провадив Звіробій. — Тепер нам відомо, де ми вперше зіткнулися з Тлайлі та його зграєю, — жаль тільки, що ніхто вчасно не додумався! Це сталося тоді, коли Мальва погнався за ними і його розтерзала лисиця. Щось мені підказує, що рано чи пізно вони знов прийдуть до того місця!

— Але ж, пане, великий загін не зможе бути там довго! — несміло заперечив Жовтоцвіт. — Їм доведеться рити нори.

— Так, твоя правда, — погодився Звіробій. — Ми пошлемо туди невеликий патруль. Вони вириють собі нори й поживуть там якийсь час. Що два дні їх змінюватиме на посту свіжий патруль. Виявивши Тлайлі, розвідники повинні поспостерігати за його загоном, таємно пішовши за ним слідом. Коли ми дізнаємось, куди він повів кролиць, тоді ми візьмемось за нього. І я запевняю вас, — закінчив він, обводячи всіх палючим поглядом своїх великих бляклих очей, — що тоді я піду на все! Я пообіцяв Тлайлі, що вб’ю його власними лапами. Може, він забув це, зате я не забув!

Звіробій сам повів перший патруль до Цезаревого Пояса, взявши з собою Жовтоцвіта, щоб показав їм те місце, де Мальва натрапив на сліди чужинців. Вони вирили нори в кущах на узліссі Цезаревого Пояса й стали чекати. Після двох днів пантрування їхні надії на успіх трохи зблякли. Звіробоя підмінив Вербена. Ще через два дні Вербену змінив на посту Горицвіт. На цей час командири Оусли почали перешіптуватись, що, мовляв, їхній генерал опинився в полоні хворобливої омани! Поки він не зайшов далеко у своїй манії, треба було вжити якихось заходів! І наступного вечора на засіданні Ради, було запропоновано зняти патруль у дводенний строк. Із грізним гарчанням Звіробій став вимагати, щоб Рада не поспішала з таким рішенням. Спалахнула суперечка, й генерал відчув, що зіткнувся з таким упертим опором, якого не зустрічав ні разу в житті. Й тут, як не треба вчасно (з погляду генерала), до нори Ради вскочив смертельно наморений Горицвіт і оголосив, що патруль здибався з Тлайлі та його загоном саме в тому місці, де це передбачив генерал. Горицвіт доповів, що він таємно пройшов за загоном Тлайлі до самої його колонії. Розташована та колонія далеченько, але досягти й розгромити її можна. Горицвітові здалось, що колонія невелика й можна заскочити ворогів зненацька.

Це повідомлення приголомшило членів Ради. Опору мовби й не було — вся Рада й Оусла знов згуртувалися під незаперечною владою Звіробоя. Дехто з офіцерів пропонував вирушити в похід негайно. Але Звіробій, знов утвердившись серед своїх солдатів і діставши точні дані про місцезнаходження супротивника, вирішив не поспішати. Почувши, що Горицвіт був віч-на-віч зіткнувся з Тлайлі, Чорнобілем та рештою, він сказав, що треба почекати, поки ослабне пильність супротивної сторони. До того ж йому потрібен був час, щоб самому провести розвідку до Вотершипу та організувати експедицію. Він планував здійснити весь перехід за один день, щоб випередити всі можливі чутки про наближення його війська. Аби перевірити, чи й справді вони зможуть пройти всю відстань за один день і зберегти при тому боєздатність, він узяв Горицвіта й ще двох і сам подолав три з половиною милі відстані до пагорба, що височів на схід від Вотершипа. Тут він зразу побачив, як найкраще підкрастися до букового гаю, щоб колоністи ані побачили їх, ані вчули слухом чи нюхом. Як і в Ефрафі, тут переважав західний вітер. Ефрафанцям слід було прибути сюди надвечір, а тоді всім зібратися докупи й відпочити у видолинку на південному схилі пагорба Кеннон-Гіт. Коли ж споночіє і Тлайлі з товаришами сховаються в норах, ефрафанці пройдуть по шпилю і нападуть на колонію. Може, й пощастить захопити їх зненацька! Ніч вони перебули б у затишку здобутої колонії, а наступного дня Звіробій із Вербеною повернулися б до Ефрафи. Решта під проводом Горицвіта відпочила б там день і потім вернулася додому, ведучи відвойованих кролиць і полонених. Уся операція зайняла б не більше трьох днів.