Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 31

Емілі розуміла, що рано чи пізно, а він її відшукає, що це лиш питання часу. Не втрачала тями від страху й огиди хіба тому, що крайнім зусиллям волі зберігала ясність свідомості; якби ж зомліла, — негайно стала би здобиччю отих червоних потворних рук. І ось новий спалах блискавки виявив його присутність за одну чи дві лавки від неї. Емілі схопилася й перебігла на протилежний край церкви. І знов зачаїлася. Він її, безумовно, виявить, але вона й цього разу спроможеться утекти. Може, сила божевільного буде меншою, ніж її витривалість. Та, якщо ця гра у хованки триватиме цілу ніч, то Емілі якоїсь миті просто впаде від цілковитого виснаження, а тоді він кинеться на неї, можливо, заподіє їй смерть…

Емілі здавалося, ніби ця жорстока забава точиться вже кілька годин поспіль. А насправді вона тривала не довше, як півгодини. Бідолашна дівчина вже не була нормальною людською істотою — була створінням, геть знавіснілим з тривоги і лютого страху, не менш навісним, аніж її переслідувач. А той гнав її по всій церкві з дивовижною, незрівнянною наполегливістю й затятістю. Врешті-решт вона опинилася біля порталу і, в цілковитому розпачі, зачинила перед носом божевільця внутрішні двері, які зазвичай лишали відчиненими. З останніх сил, обома руками вперлася у тяжкі двійчасті двері, намагаючись хоч якось, хоч власним тендітним тілом їх забарикадувати. І коли отак відчайдушно змагалася, раптом почула — ні, це, певно, сон або марення! — почула голос Тедді, що пробився крізь зовнішні двері.

— Емілі! Емілі! Ти тут?

Не могла збагнути, як він опинився коло церкви, звідки довідався, що вона тут. Розуміла одне: він — поруч!

— Тедді, мене замкнено! — крикнула вона. — Тут Причинний Моррісон! Ох, швидше… швидше… Рятуй мене, рятуй мене!

— Ключ висить на цвяху, там, праворуч! — гукнув Тедді крізь двері. — Ти зможеш дотягнутися до нього й відчинити замок? Як ні, то виб’ю шибку…

Тієї ж миті хмари розійшлися, заяснів місяць. Емілі угледіла масивний ключ, який висів на стіні побіля головного входу. Підбігла, простягнула по нього руку, і водночас Причинний Моррісон, штовхнувши внутрішні двері, вдерся до притвору, і пес його за ним. Емілі таки спромоглася відімкнути зовнішні двері; відімкнувши, вона достоту впала в обійми Тедді, саме тоді, як Моррісон уже простягав свою коростяву руку до її волосся. Пролунав його дикий, розпачливий зойк. Та Емілі була вже у безпеці.