Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 10
Лусі Мод Монтгомері
Пропонована книжка аж ніяк не складатиметься з фрагментів щоденника юної Емілі. Проте мусимо навести ще кілька витягів з її, властиво, автобіографії — витягів, конче потрібних для створення цілісного уявлення про її життя та індивідуальність. Крім того, як не скористатися з матеріалу, котрий вже маєш під рукою? Адже щоденник Емілі, з його нескінченними курсивами, юнацьким максималізмом і невпинним аналізом власної душі є набагато ціннішим джерелом відомостей про дівчину з Місячного Серпа, аніж найприхильніші описи стороннього біографа. Через те зазирнемо знову до пожовклих сторінок старої «книги Джиммі», свого часу списаних Емілі на горищі в Місячному Серпі.
Постановила собі ось що: кожного дня в цім щоденнику занотовуватиму всі свої добрі та погані вчинки. Запозичила цю ідею з якоїсь книжки, й вона припала мені до душі. Маю намір стати найпоряднішою, найчеснішою, найдостойнішою. Певна річ, занотовувати гарні вчинки буде легко й приємно, однак лихі… О, це дуже прикро!
Сьогодні я вчинила тільки одну річ, яка доброю не була, принаймні я її доброю не вважаю. Була нечемною щодо тітки Елізабет. Їй здалося, ніби я задовго мию тарілки й полумиски. А я не вважала, що маю квапитись, не бачила для поспіху жодної причини, тож, миючи, подумки снувала сюжет повістини під назвою «Таємниця старого млина». Тітка Елізабет подивилася на мене, тоді на годинник і промовила вкрай неприємним тоном:
— А що, Емілі, слимак є твоїм братом?
— Ні, — відказала я зверхньо, — слимаки мені не рідня.
По суті мої слова зухвалими не були, на відміну від стилю, від інтонацій. Я прагнула бути зухвалою! Бо надто мене дратують, ба навіть обурюють, ущипливі зауваження. Потім шкодувала, що піддалася лихим почуттям, однак не тому, що повелася негідно, — тільки тому, що вчинила дурницю, вчинила
Що ж стосується добрих учинків, то нині я зробила їх два. Врятувала життя двом істотам. Майк упіймав пташку, а я відібрала її в нього. Пташка негайно пурхнула вгору; я бачила, що вона безмежно щаслива. А пополудні я піднялася на горище, аж там у мишоловці — здобич. Властиво, не вся мишка потрапила до пастки, лиш лапку її притисло пружинкою. Бідолашне створіння лежало знесилене, до краю виснажене надаремними борсаннями. Так жалісно дивилася своїми чорненькими очицями! Я не стерпіла й вивільнила її; вона мерщій побігла геть, хоч лапку її було понівечено. Я не впевнена до кінця, що цей учинок — добрий. З погляду миші — так, добрий безумовно, але що сказала б тітка Елізабет?
Сьогодні ввечері тітки Лаура й Елізабет читали й палили старі листи. Читали вголос, ще й коментували, а я сиділа в кутку, лагодячи панчохи. Листи виявились надзвичайно цікавими, я багато чого довідалася про рід Мурреїв. Розумію: це велике щастя — належати до такого роду. Тож нічого дивного, що жителі Чорноводдя іменують нас «обраним людом», хоч і в доволі несхвальному сенсі. Здаю собі справу, що маю стояти на висоті наших родинних традицій.
