Читать «Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.» онлайн - страница 49

Всебічне дослідження обставин справи неможливе без з’ясування причин здійснення злочину, встановлення конкретних умов зародження і реалізації підсудним злочинного задуму.

У своїй промові державний обвинувач повинен дати відповідь на такі запитання:

• які конкретно обставини були причиною злочину, які умови і яким чином сприяли його вчиненню?

• хто несе відповідальність?

• яких заходів необхідно вжити для запобігання подібним злочинам?

Прокурор має право порушити клопотання перед судом про винесення окремої ухвали у випадках:

1) встановлення у справі фактів порушення закону, причин та умов, що сприяли вчиненню злочину;

2) при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання чи попереднього слідства;

3) коли у підсудного є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування (ст. 232 КПК України).

4.9. Заключна частина промови

Заключна частина обвинувальної промови прокурора — факультативний елемент судової промови державного обвинувача. У справах, які не являють собою великої суспільної небезпеки, судова промова закінчується міркуванням прокурора про міру покарання. У справах, які мають особливе суспільно-політичне значення, викликають значний інтерес громадськості, у виїзних засіданнях ця частина промови дуже бажана.

Державний обвинувач може коротко зупинитися на підсумках судового процесу; висловити впевненість, що справедливий вирок буде сприяти зміцненню законності; висловити все те, що запало в душу прокурора, учасників процесу; вказати на уроки судового розгляду справи; закликати присутніх до рішучої боротьби із злочинністю.

Із промови Р. Руденка:

“В ім'я істинної любові до людства, якою сповнені народи, які принесли величезні жертви для порятунку миру, свободи і культури, в ім'я мільйонів невинних людей, загублених бандою злочинців, які постали перед Судом передового людства, в ім'я щастя і мирної праці майбутніх поколінь — я закликаю Суд винести всім підсудним виняткову міру покарання — смертну кару.

Такий вирок буде схвально зустрінутий всім передовим людством”.

Заключна частина промови не повинна бути штучною, необхідно пов’язати її з матеріалами справи. Із промови прокурора А. Коні:

«Закінчуючи обвинувачення, я не можу не повторити, що дана справа для свого вирішення вимагає багатьох зусиль, розуму і совісті. Але я впевнений, ви не відступите перед складністю завдань, як не відступила перед нею обвинувальна влади, хоча, може статися, вирішите їх інакше.

Я знаходжу, що підсудний Ємельянов здійснив жахливий злочин, знаходжу, що, постановивши жорстокий і несправедливий вирок над своєю бідною і ні в чому не винною дружиною, він з усією суворістю привів його до виконання.

Якщо ви, панове присяжні, винесете із справи таке ж переконання, як і я, якщо мої доводи підтвердять у вас це переконання, то я думаю, що не далі, як через кілька годин, підсудний почує із ваших уст вирок, звичайно, менш суворий, але, без сумніву, більш справедливий, ніж той, який він сам проголосив над своєю дружиною».