Читать «Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.» онлайн - страница 49
Валериан Васильевич Молдован
Всебічне дослідження обставин справи неможливе без з’ясування причин здійснення злочину, встановлення конкретних умов зародження і реалізації підсудним злочинного задуму.
У своїй промові державний обвинувач повинен дати відповідь на такі запитання:
• які конкретно обставини були причиною злочину, які умови і яким чином сприяли його вчиненню?
• хто несе відповідальність?
• яких заходів необхідно вжити для запобігання подібним злочинам?
Прокурор має право порушити клопотання перед судом про винесення окремої ухвали у випадках:
1) встановлення у справі фактів порушення закону, причин та умов, що сприяли вчиненню злочину;
2) при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання чи попереднього слідства;
3) коли у підсудного є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування (ст. 232 КПК України).
4.9. Заключна частина промови
Заключна частина обвинувальної промови прокурора — факультативний елемент судової промови державного обвинувача. У справах, які не являють собою великої суспільної небезпеки, судова промова закінчується міркуванням прокурора про міру покарання. У справах, які мають особливе суспільно-політичне значення, викликають значний інтерес громадськості, у виїзних засіданнях ця частина промови дуже бажана.
Державний обвинувач може коротко зупинитися на підсумках судового процесу; висловити впевненість, що справедливий вирок буде сприяти зміцненню законності; висловити все те, що запало в душу прокурора, учасників процесу; вказати на уроки судового розгляду справи; закликати присутніх до рішучої боротьби із злочинністю.
Із промови Р. Руденка:
Заключна частина промови не повинна бути штучною, необхідно пов’язати її з матеріалами справи. Із промови прокурора А. Коні: