Читать «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ» онлайн - страница 164

11. Взагалі за останнього часу сильно зросла правильність нашої літературної мови, цебто змаліли її суперечности з граматикою й докладним значенням слова. Знання основ літературної мови скрізь поширилось, бо мова наша стала предметом вивчення по школах.

Правильності мови сильно перешкоджає невсталеність синонімики її. Синонімами звуться слова близького значення, але які відрізнюються певними відтінками. Наприклад, милосердя— це прощення провин, а милість— співчуття до людини в клопоті; радість — внутрішнє задоволення, веселість— зовнішнє; сум— від горя, скучно— від безділля, й сила силенна т. п. Синоніміка часом відбивається й на побудові речення, наприклад, довір’я до того, що кажемо, висловлюємо через що, а недовір’я через ніби, тому різне значення мають речення: Кажуть, що все подорожчає, й Кажуть, ніби все подорожчає. *

* Про походження фразеології й її історичний розвій див. мою працю "Українська літературна мова", ч. 1: Правопис і основи української літературної мови, а також ч. 3: Фразеологічний словник української мови.

** Багато синонімів я вияснюю в своєму фразеологічному словнику 1950 р.

Синоніми треба не тільки знати, але головно відчувати — природному українцеві часто тільки чуття вказує, де якого слова вжити, пор., наприклад, значення слів: балакати (неповажно, про що-будь), говорити (про поточне життя, розповідати), бесідувати (про поважні чи святі справи). Кажемо: налий молока, але: насип борщу; дощ іде (а не падає) і т. ін. Або такі слова ходження: іти, швендяти, плентатись, волочитись, плестись, бігти, гнати, дребенути, тупцяти, податись, чимчикувати і т. ін., — такі слова треба вміти вжити кожне якраз на своєму місці.

Кожна культурна літературна мова завжди дбає про розвій своїх синонімів та пильнує надавати їм усталеного змісту. Кожен народ звичайно має добрі словники своїх синонімів, словники загальноприступні, щоб знання синонімів легко ширилося в письменній мові. Дуже багато синонімів вияснено в академічному "Російсько-українському словникові", що виходив з 1924 р., але Словник цей мало поширений, бо совєтська влада заборонила його. Немало синонімів вияснено і в Словнику за редакцією Б. Грінченка 1908-1909 років.

Київська Академія наук від довгого часу працює над укладанням синонімічного словника і тепер заповіла, що незабаром його випустить. Поруч з словником фразеологічним словник синонімічний сильно повищує культуру мови, бо треба глибоко знати мову, щоб справді належно вживати синоніми. Скажемо, в нашій мові на означення говорити, іти, бити, їсти і т. ін. маємо довгі десятки синонімів, і кожного з них треба вживати на своєму місці.

12. У своєму культурному розвоєві наша літературна мова виразно стала обличчям на Европу. На Сході нам тісно: там нема нам науки, нема нам вільного життя, нема нам розвою, — тільки звернувшися до Заходу, зможемо невпинно побільшувати всю свою культуру, а також культуру свого рідного слова, культуру наших власних творів і в формі, і в змісті. Учитися треба й варто тільки від культурно сильнішого, а такого вчителя на Сході ми не знайдемо. Про це рішуче й ясно давно вже навчали кращі представники нашого народу. Тяжкі багатовікові кайдани наших східних учителів таки викували нам крицеве слово, але не дали йому вільнолюбних орлиних крил, — їх ми зможемо знайти тільки на Заході!