Читать «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ» онлайн - страница 163

* Див. мою працю "Як писати для широких мас: ясний простий стиль — то найкращий стиль" // "Рідна Мова", 1934, ч. 7 і 8 і окремо.

Є письменники, що з природи не можуть ясно писати, наприклад, Т. Осьмачка, хоча б його "Поет" 1948 р., або Юрій Косач. Ю. Косач у своїй повісті "Еней" (1947 р.) на с. 37 сам підіймає це питання: "І читають сучасного автора, який не підлабузнюється до рівня юрби, й теж пхинькають: "Не розуміємо". Чорт із ними, мої панове, нехай не розуміють... Начхать на всіх критиків, на рецензентів, на нерозуміючу юрбу!" Це запросте вирішення дуже важливої справи, бо письменник — це той же вчитель, і мусить навчати так, щоб учні таки розуміли. Інакше користи з писань не буде жодної, бо й читачі можуть "начхать" на темностильного письменника. Так само ясний стиль мусить бути і в мові науковій, щоб читач легко розумів автора, без більшого напруження.

9. Взагалі треба всіма силами дбати про те, що зветься культура літературної мови, якою я розумію все те, про що розповідаю в цьому розділі під 1-12. У своєму розвої наша нова літературна мова довго не відповідала культурним засадам її, часом сильно впадаючи в простонародність. І тільки перший П. Куліш свідомо й виразно став дбати про культуру слова. Але пізніше, дружними зусиллями всіх наших письменників, і великих, і малих, культура нашого слова сильно й невпинно зростала. Письменники стали пильно дбати не тільки про чисту добірну мову, але й про мальовничість її форми: про добірні епітети як прикметникові, так і прислівникові, про мальовничі зложені слова, про багатство словника й т. ін., і з часом усе це помітно зростає на силі. А року 1931-го в Києві вийшов уже збірник "Культура українського слова" як переломовий етап до зовсім нової доби розвою нашої літературної мови.

10. Одною з головних ознак української мови взагалі, а літературної зокрема, є її багата фразеологія. Фразеологією звуться вирази, притаманні якійсь мові, й звичайно неповторні в мові іншій. Українець каже: знизав плечима, зажмурив очі, закопилила губи, — це все вирази, питомі тільки нашій мові, і в мові іншій неповторні. Такі вирази звуться ще ідіомами.

Ідіомів в українській мові надзвичайно багато. Можна сказати, вона ними переповнена, і письменник, добрий знавець мови, вживає їх у своїй мові повними пригорщами. Добірна національна фразеологія — душа кожної мови, сильно її красить і збагачує. Уже в творах Т. Шевченка чиста українська фразеологія, але значно сильніша вона в П. Куліша. І з бігом часу наші письменники все більше й більше зростали на чистій українській фразеології, й сьогодні вона стала окрасою багатства й культури літературної мови.

Такі письменники як Максим Рильський, Іван Багряний (наприклад, у "Тигроловах" 1946 р.) і ін. явно дбають про чистоту української фразеології. Або, скажемо, в мові роману "Переяславська Рада" 1948 р. Натана Рибака українська фразеологія багата й бездоганна*.