Читать «Гумор та сатира. Збірка» онлайн - страница 81

- Та й пішов той Онисько до ворожки і каже: «Ой упав у мене рейтинг, пропала довіронька». І сказала ворожка циганськая: «На твій рейтинг порчу навела сестра твоя красуня Одарочка. Пошептала, поплювала, от і впав сердешний та й розбився. І дала ворожка Ониськові зілля отрутнеє. З хвоста мишиного та з вусу бобрового. І підсипав того зілля Онисько принцесі Одарочці. А вона ковтнула, та ще міцніше стала. Бо те зілля їй як мед було. А рейтинг в Ониська лежить, не ворушиться. 

Двоє чоловіків у пуховиках запалили цигарки, а кобзар вів далі. 

- І пішов цар Онисько до діда лісового. І дав той лісовик політтехнолога клятого, біса хвостатого. Губи в того біса, мов у жаби, а язик довгий та чорний. І навчив той біс Ониська промови казати злії та брехливії. Та сусідів обзивати словами поганими. Образилися сусідоньки і річку загатили, риби в Ониськовому царстві не стало. Сидять людоньки голоднії, Ониськові промови слухають та плюються. А потім знайшли його рейтинга та багном і помазали.  

Кобзар зупинився на мить, очі його проясніли, а на вустах з’явилася посмішка, ніби побачив він дорогу йому людину. Голос став тихим і лагідним. 

- І зустрів той Онисько біля криниці чистої дівчину гарну, мов сонце. І сказала йому дівчина гарная: «Покажи мені твою душу, соколе». Узяла його душу прекрасная, та пустила по воді у криниці. І стала вода каламутная. Та й поплили по ній маєтки пишнії та гроші зеленії. А в тих маєтках та й холопи перед Ониськом вклоняються. А він радий з того раденький. І сказала царю дівчина гарная: «Із такою душею не чекай довіри, голубе. Бо ж бачить Вкраїна твоє серце». «А ти звідки знаєш?» - питає Онисько той. «Так я ж і є твоя Україна». І всох той рейтинг, мов дерево мертве, та й не оживе він вовіки. Тільки не знають того людоньки, бо це таємниця державная.  

Кобзар із силою вдарив по струнах, але в ту ж саму мить двоє чоловіків в пуховиках кинули цигарки на землю. Один вихопив бандуру в кобзаря, а другий взяв його за комір піджака і підняв із стільця.  

- Вже прийшли? – встиг сказати кобзар, і раптом закашлявся. Від сильного кашлю та холодного вітру очі його стали мокрими. 

- Ой-ой, куди ж ви його, - плаксиво заговорила поруч зі мною повна молодиця, коли чоловіки в пуховиках стали волокти старого, а ноги у чорних черевиках безсило зашкрябали по асфальту. 

- А ну, тихо! - озирнувся один з чоловіків з круглим суворим обличчям і чорними маленькими очима. – А ви знаєте, що це агент Януковича? 

- Їх таких сорок тисяч заслали на Україну, - додав другий у пуховику, - агітувати проти демократії.  

Тут під’їхала синя машина з темними вікнами, і чоловіки стали штовхати в неї кобзаря. Старий озирнувся. Наші очі зустрілися, але він дивився кудись крізь мене.  

- Царице Небесна, рятуй нас, - промовив кобзар, і машина зникла. 

- І тут, виходить, Янукович-бандюкович, - сказав зморщений дядько з тачкою-«кравчучкою». 

- А це правда, що той Ахмєтов хоче забрати у Юлі всі гроші, а її за це зробити президентом? – запитала повна молодиця. - А хто ж його знає, де та правда, - ледь чутно сказала сива жінка в хусточці і подивилася на Будинок з химерами.