Читать «Гумор та сатира. Збірка» онлайн - страница 28

ЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ Світило сонце, гомоніли кури, У платті білому спускалась ти у льох. І було радісно на серці в нас обох, Неначе грамоту нам дав штандартенфюрер.

Часто встречается у поэта и образ «схрона». Для него это символ защиты, укрытия от враждебного мира. И в то же время, символ уюта, тепла, любовной уединённости. Вот два начала недописаного стихотворения:

Я цілував твої долоні, В них було тепло наче в схроні…

И более смелый вариант:

Я цілував тебе у скроні, В твоїх обіймах наче в схроні…

Однако настоящий патриот, близкий по взглядам Степану Галю и его однопартийцам, может любить не всякую женщину. Но лишь проверенную в идейном и расовом смысле.

ЗРАДА Один побратим Мав інтим З жінкою з Рязані. І усі львівські пані Були принижені тим. Ну, зібралась Побратимська Рада І винесла вирок: За расову зраду, За невірність нації Піддати його Сексуальній депортації. Тобто вислать в Рязань. Хай живе там серед Ань, Тань і Мань. Хтось нам скаже: «Покарання суворе». Так заслужив же, потвора!

Естественно, такая идейная и партийная ограниченность иногда вредит. Поэт, чей внутренний мир переполнен символами и образами прошлого, перестаёт замечать окружающую действительность.

Краса на березі. Вже ранок наступа, У воду чоловік якийсь упав, І потопав, і утопав… А хвилі наче вояки УПА! Неначе «Нахтігаль» у Львів вступа! А де ж той чоловік, Що тут так гарно утопав? Кудись пропав…

Даже в стихах для детей (а такие иногда встречаются) Степан Галь остаётся верен партийной платформе. Об этом говорит небольшой отрывок из детской драматической сказки.

ЯЛИНКА У ЛЬВОВІ ДІД МОРОЗ. Приніс я файні гостинці Дітям-українцям! СНІГУРОНЬКА. А дітям-москаликам — Дірку від рогалика! ДІД МОРОЗ. Дехто скаже, це жлобство — Наша національна властивість. СНІГУРОНЬКА. Ні, діти! Це глибока Історична справедливість!

А тепер, как и обещали, вернёмся к образу немецкого рейхсканцлера. Вероятно, ночные беседы с ним (или тем, кто является под его личиной) стали обычной практикой поэта.

Мені приснився Гітлер серед ночі, І так зажурливо дивився він у очі, Неначе плакав та кричав від болю: «Чому нема моїх портретів в школі? Чому не бачу я «Майн кампф» В руках у молодих? Багато ж там корисного для них! Чому мій лєпший кореш Геббель і понині Не ходить у героях в Україні?» І стільки у словах його Було печалю та докору, Що я від жалю За вусики його посмикав і сказав: «Тримайся, Адіку, вже скоро».