Читать «Пор"ядна львівська пані» онлайн - страница 38

Іванко-Степанко сів біля неї і почав повільно тягнути голку з ниткою, ретельно рахуючи ниточки на полотні.

— А що це буде? — спитала Пенелопа.

— Та так! Серветка! — сказав він. — На продаж.

Пенелопа подивилася на хлопчиська і погладила його по білобрисій голові. Він не поворухнувся.

— А ти хто: Іванко чи Степанко?

— Іванко. Хочете, вишию ваше ім'я? — несподівано спитав він.

— Хочу! — зраділа вона.

— А як ви сі пишете?

— Прошу?

— Як називаєтеся?

Пенелопа задумалася. Їй якось соромно було назвати своє дивне ім'я. Здавалося, хлопчик розчарується в ній.

— А як ти думаєш? — заінтригувала вона його.

Іванко задумався, подивився спідлоба на Пенелопу і сказав:

— Марічка! Так звали мою маму.

Вона промовчала.

— Вгадав?

— Як тобі сказати? В душі я й справді Марічка. А пишуся по-іншому.

— Як?

— Ти будеш сміятися.

— Не буду.

— Пенелопа.

Іванко ще раз уважно на неї подивився.

— А що це означає?

— Не знаю. Це грецьке ім'я. А точніше, давньогрецьке, — почала оповідь Пенелопа. — У давніх греків був такий міф. Жив собі цар Ітаки, звали його Одіссей. У нього була дружина Пенелопа. Він довго подорожував, а між тим воював, перемагав, потрапляв у полон або в тенета жінок-спокусниць, потім знову виривався на волю і плив додому. Однак кожного разу йому щось перешкоджало... А його дружина стояла на березі моря і чекала його...

Пенелопа відчула, що у неї злипаються повіки. Вона стрепенулася, щоб не заснути.

— ...Одіссей навіть потрапив у підземне царство, тобто, у пекло. Але він був дуже кмітливий, хитрий і винахідливий... Як Одіссей, — сказала Пенелопа, маючи на увазі свого коханця, і відразу схаменулася, що ляпнула не те: — Господи, що це я мелю!.. На чому я зупинилася?

— На пеклі, — допоміг їй Іванко.

— Так, на пеклі... — її язик заплітався. — На пеклі... І ось він пливе морем на своєму човні.

Пенелопа побачила човна, якого розгойдує середземноморська хвиля, а попереду, біля керма, стоїть оголений до пояса, з чорною волосянистою буквою «Т» на грудях і животі, зі смоляною бородою її Дмитро Іванович...

Вона розплющила очі. Іванка в кімнаті не було. Вона лежала на вишитій подушці, вкрита якоюсь кольоровою рядниною.

«Проґавила!» — злякалася вона, підхопилася з ліжка і побігла через вервечку кімнат до тієї, де сидів Одіссей за комп'ютером.

— Де Іванко? — перелякано спитала вона.

— Я тут, — відмовив хлопчисько за комп'ютером.

Пенелопа підозріло на нього подивилася.

— А Степанко?

Малий стенув плечима, а Одіссей розсіяно сказав, не відриваючи погляду від екрану:

— Він же був з тобою!

Пенелопа вибігла з кімнати. Вийшла в сіни, потім якимось темним переходом дісталася до кухні. Там варив грибову юшку Степанко. Вона завагалася: той чи не той?

— Що ти тут робиш? — спитала вона.

— Обід ладжу.

— А де ти був увесь цей час? — спитала Пенелопа.

— Тутка.

«Може, їх троє?» — завагалася Пенелопа і вирішила пошукати лазню: раптом там третій підглядає.

Однак їй не довелося цього робити, бо в кухню зайшов Місьо і, неначе присоромлено, подивився на хлопця. А, може, це їй тільки так здалося?

Тепер настала черга Одіссея і Пенелопи іти в лазничку. У Пенелопи не було ніякого настрою ні на лазничку, ні на любовні ігри. Їй хотілося тільки спати.