Читать «Пор"ядна львівська пані» онлайн - страница 14

Пенелопа добиралася на роботу повільно, з цікавістю роздивляючись львівське життя, що вирувало навколо неї, із подивом відзначаючи про себе, скільки змін відбулося відтоді, як вона вийшла заміж. Люди такі красиві, такі вільні.

Вона зайшла в магазин музичних інструментів. Їй захотілося купити чоловікові нову бандуру, причому вибрати найкращу, найголосистішу, найкрутішу. Після її демонстративного зриву він якось затих, засумував. Треба зробити йому приємне.

До Пенелопи підійшов молодий продавець і двозначно запитав, чи не збуджують її духові музичні інструменти. «Що, у мене на лобі написано, що збуджують?» — усміхнулася вона про себе. Однак уголос нічого не відповіла.

— Які у вас є бандури?

Продавець був розчарований. На його обличчі запанувала смертельна нудьга.

— Ви — бандуристка? — спитав він.

— Ні. Це я для чоловіка.

— Я вам співчуваю, — двозначно підмигнув він їй.

Пенелопа знову ж таки вдала, що не зрозуміла натяку, хоча їй було приємно. Вона пройшлася між рядами музичних інструментів. Він дзигою крутився навколо неї і врешті-решт запропонував зустрітися.

«Сперму чує...» — знову усміхнулася подумки Пенелопа, однак уголос не промовила ні слова.

Це був вислів її колишньої подруги, трохи вульгарної, проте дуже точної у висловлюваннях. Вона казала, що як тільки в жінки з'являється коханець, відразу навколо неї починають роїтися, як бджоли навколо квітки, чоловіки. Цей феномен вона і називала виразом «сперму чують».

Увесь день Одіссей не заходив до її кабінету, а працював у читальній залі. Лише перед вечором зайшов, привітався. Кася демонстративно промовчала, а він наблизився до Пенелопиного столу і поклав записку. Вона розгорнула її тремтячими пальцями. «Чекатиму тебе під твоїм будинком о другій годині ночі», — прочитала жінка і серце її шалено закалатало.

Увечері вона відчула в собі невгамовну енергію: робота горіла в руках. За кілька годин Пенелопа встигла наготувати, напекти, перепрати незнищувану гору білизни, перемити підлогу. Нарешті о десятій вона стала за прасувальною дошкою. Діти вже спали. До кухні увійшов Ясик, тобто Ясноспів. Після сварки вони досі не розмовляли. Ясноспів — це сценічне ім'я її чоловіка. Насправді його звали Ярославом. А справжнє прізвище його було Калапуцький. Свекруха називає сина Ясиком. Так, за традицією, Ясиком називала чоловіка і вона, Пенелопа. Вона кинула на нього миттєвий погляд. Ясик був неголений і від кількаденної щетини здавався ще худішим, аніж насправді.

Чоловік сидів на стільці й мовчки спостерігав, як вона прасує... Нарешті, важко зітхнувши, він почав:

— Я знаю, я не мав рації...

«Тільки не тепер! — кричало у неї всередині. — Тільки не сьогодні!» Вона готова була йому простити все на світі, аби тільки він від неї відчепився і пішов спокійно спати. Вона з острахом подивилася на годинник. Стрілка перевалила за десяту. «Взагалі ще чотири години... Може, він до того часу заспокоїться!»

Однак Ясик, здається, підготувався до серйозної розмови.

— Я знаю, я тобі зіпсував життя. Я — невдаха, нічого не умію робити. І відомого артиста з мене не вийшло. Я — жалюгідний провінційний блазень. А ти... Ти пожертвувала собою заради сім'ї. Ти заради мене відмовилася від аспірантури, бо були малі діти, а я готувався стати знаменитістю. Ти відмовилася їхати на стажування у Канаду, бо я, бачте, не хотів «зарити в землю» свій талант! Ти б могла стати відомим істориком. А ти дихаєш пилюкою в старих архівах, підробляючи тим, що робиш «чорну роботу» для професорів, які тобі в підметки не годяться.