Читать «Сатирикон-XXI (збірка)» онлайн - страница 305

У цей самий час Фйодор Міхайловіч, запхавши руки до кишень, походжає поміж діючими столами, спідлоба пильно до всього придивляючись. Чи не в парі з індусом діє класик? Та мені зараз ніколи над цим розмірковувати, я мушу купити собі фішок. Найдешевша, жовтенька, коштує п’ять євро. Оскільки спеціально заготована для гри п’ятдесятка вже розміняна (5 євро за піджак і 2,50 за вступ), я виймаю з кишені двадцятку й купую чотири жовтенькі кружальця. Тепер — уперед, грати, грати й вигравати!..

Я сміливо підходжу до першого столу і ставлю свою фішку на 6. Зосереджуюсь, напружуюсь. «Ставки зроблено!» — оголошує круп’є вже тоді, як колесо крутиться, і декотрим гравцям видається, що саме зараз, ось у цю мить, вони збагнули, на яке число закотиться кулька. Круп’є своєю лопаточкою спокійно, але владно відсуває убік їхні фішки. Випадає, звичайно ж, не 6. Втім, було б наївно так ото сподіватися виграти з першого ж разу.

Я вже зовсім зібрався перейти за інший стіл, та чомусь вирішив зачекати й поспостерігати за наступною грою. І на моєму «першому» столі в наступній грі таки випало 6! Це що, знак? Ще не можу з певністю сказати.

Я переходжу до наступного столу і кладу жовтеньке кружальце на 24. Інших цифр я сьогодні не визнаю. Колесо починає крутитися, і випадає, звичайно ж, інакше число. Але в наступній грі на цьому самому столі (а я стою й спостерігаю) випадає 24! Схоже, це таки знак. І що він, цей знак, означає? Єдине: не поспішай.

Тому за третім столом я спершу пропускаю одну гру, просто дивлюся, як люди роблять ставки. З протилежного боку столу Фйодор Міхайловіч щось запитує у круп’є, і той відповідає «найн». А переді мною, просто біля краю столу, в інвалідному возику сидить жінка років шістдесяти з виразними таїтянськими рисами обличчя — широкий ніс, виразні очі. Оливкова шкіра. Вона палить сигарету за сигаретою і грає гру за грою.

В наступній грі я хотів поставити знову на 6. Уже й фішку наготував, і руку простягнув. Коли раптом, згадавши сьогоднішню дату, я виразно уявив собі всі ці числа на письмі:

24.06.2004. Окрім двійок, четвірок і шістки там ще присутні й цілих три нулі!..

І я кладу свою п’ятірку на зеро. Зеро — єдине число, яке не має кольору, воно не чорне й не червоне, воно зелене. Також воно не знаходиться у жодному з рядів. Тому в разі виграшу, його виграшу, сума збільшується. Але поки що на зеро поставив я один.

Пані в інвалідному кріслі озирнулась і подивилася на мене через плече, ведучи свій погляд знизу вгору. Потім повільно посунула на зеро дві своїх фішки по двадцять євро. («Пані має чуйку на чужу фортуну», — скаже мені вже у Києві Юрко Макаров, коли я розповідатиму йому всю цю історію.) І справді, коли кулька закотилася на зеро, круп’є підсунув оливковій пані фішок десь на тисячу євро з хвостиком.

Тобто — виграв і я. Як це сталось, зараз важко пояснити. Але справжнім гравцям знайоме те невисловлюване відчуття удачі: ось, ось, зараз. Коли відчуваєш, передчуваєш, але боїшся не те що вимовити вголос, а навіть чітко, сформульовано про це подумати — щоб не стратити, не зурочити. Подібне також трапляється під час пробиття неправедно призначених пенальті у футбольних матчах. Гравець відходить від м’яча, розбігається — і!.. Ти полегшено зітхаєш: я знав, що він не заб’є! Тільки сказати наперед боявся.