Читать «Гобіт, або Туди і звідти» онлайн - страница 164

Тоді ельфи долини повиходили з-за дерев, привіталися з ними та повели їх мостом через річку до будинку Ельронда. Прийняли їх щиро і гостинно, й того вечора їх оточило багато слухачів, спраглих почути оповідь про їхні пригоди. Розповідав Ґандальф, бо Більбо здолала сонливість і він відмовчувався. Майже вся історія була йому відома, бо він був її героєм і багато чого сам розповів чарівникові дорогою чи в гостях у Беорна, – але час від часу, почувши щось нове, він розплющував одне око і прислухався.

Отак, зі слів Ґандальфа, звернених до Ельронда, він і довідався, куди відлучався чарівник. Виявляється, Ґандальф брав участь у великій раді добрих чарівників, знавців білої магії та різних премудростей, – це вони нарешті вигнали Чорнокнижника з його темної твердині на південній окраїні Морок-лісу.

— Відтепер, — підсумував Ґандальф, — ліс хоча б трішки очиститься. І Північ, сподіваюся, на багато-багато років звільниться від цього постраху. Однак я волів би, щоб Чорнокнижника було покарано вигнанням із нашого світу!

— Кращого й бажати годі, — погодився Ельронд, але боюся, що це станеться не за нинішньої доби, та й узагалі нескоро.

Коли оповідь про їхні мандри добігла кінця, почались інші історії, а за ними ще і ще – історії про минувшину, історії про нещодавні події та про те, що сталося взагалі хтозна-коли, – аж поки голова Більбо схилилася на груди й він солодко заснув у куточку.Прокинувся він у білосніжній постелі, просто у відчинене вікно світив місяць. Під вікном, на берегах потоку, дзвінко виспівували ельфи:

Радо співаймо усім товариством! Вітер у вересі, вітер між листом; Місяць і зорі, на небі розквітлі, — На вежі у Ночі віконечка світлі. Радо танцюймо усім товариством! Хай скачеться легко в траві танцюристам! Річка сріблиться, проносяться тіні, Травень веселий – нам весело нині. Співом скитальника заколишімо! Снами повиймо і в снах залишімо! Спить він. Хай подушка буде м'якою! Люленьки-люленьки! Вільхо з Вербою! Сосно, принишкни – вітрець уже спить! Місяцю, геть! Хай стане темніш! Ясеню, Дубе і Глоде! Цить! Водо, свій голос до ранку притиш!

— Та ну вас, Веселий Народе! — сказав Більбо, визираючи з вікна. — Котра ж то година ночі? Ваша колискова розбудить і п’яного Ґобліна! Та все одно дякую вам.

— А твоє хропіння розбудить і мертвого дракона – та все одно дякуємо тобі, — передражнили його зі сміхом. — Уже наближається світанок, а спиш ти від самого вечора. Може, завтра ти зцілишся від утоми.