Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 170

Саме цій групі належить честь ще одного політтехнологічного, суто українського за своїм політичним та ментальним значенням, винаходу – призначення «головного комісара уряду УНР» при німецькому головнокомандувачі «на Україні». Ним був не хто інший, як генерал-фельдмаршал Герман фон Айхгорн.

Хто такий генерал-фельдмаршал Айхгорн?

Найбільш компетентний та повний довідник подає про фельдмаршала такі відомості: Айхгорн (Eichhorn) Герман фон (13.2.1848, Бреслау – 30.7.1918, Київ), генерал-фельдмаршал (з 24 грудня 1917). 1866 р. вступив до Другого гвардійського кавалерійського полку. Учасник австро-прусської (1866 р.) та франко-прусської (1870—1871 рр.) воєн. Довгий час служив у Генеральному штабі. З 1 травня 1904 р. командир Вісімнадцятого армійського корпусу, з 1912 р. – генерал-інспектор однієї з армійських інспекцій. З серпня 1914 р. – у резерві. 26 січня 1915 р. призначений командувачем Десятої армії (Східний фронт). У січні-лютому 1915 р. оточив та розгромив Десяту російську армію. 18 серпня 1915 р. нагороджений вищою прусською військовою нагородою – орденом «Pour le Merite». Наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р. група армій під його командуванням діяла в Прибалтиці та в Білорусі. З 31 березня 1918 р. – головнокомандувач групи армій «Київ», очільник німецької військової адміністрації на території УНР (за винятком Волинської, Подільської, Херсонської та Катеринославської губерній під орудою австро-угорської військової адміністрації). Убитий лівим російським есером Б. Донським.

Генерал-фельдмаршал Герман фон Айхгорн.

Окупація і крах УНР – 2

У ніч проти 2 березня кайзерівські війська увійшли до Києва. Напередодні з цієї нагоди – вперше від початку війни – помили залізничний вокзал. Увечері 5 березня до столиці перебралася і Рада, яка, до речі, аж до другої половини місяця не могла з’ясувати, якою вона є насправді – «Великою» чи все ж таки «Малою» радою. Хай там як, саме 12 та 13 березня її члени вперше ознайомилися з умовами Берестейського мирного договору, причому їх ставленням до підписаних документів керівництво, насамперед М. Грушевський, спочатку навіть не поцікавилося. Лише 17 березня за невідомої кількості присутніх на засіданні цієї – чи то «Малої» ради, чи то «Великої» ради («всіма голосами проти семи і один утримався») мирову угоду було ратифіковано на підставі «бажання українського народу привернути негайно мирний стан» між УНР та країнами Почвірного союзу. «Я щасливий констатувати, – підсумував професор Грушевський, – що Українська Центральна Рада сповнила це діло, котре вона поставила своїм завданням з перших днів революції: мир без анексій і контрибуцій – досягнений» (гучні оплески)».