Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 168

А проте східну експедицію вище керівництво Німеччини та Австро-Угорщини розглядало радше як торговельно-економічну, а не військово-політичну операцію. Наприкінці березня цісар Карл «власноручно написав листа» своєму фельдмаршалові Едуардові Бьом-Ермоллі із закликом збільшити відправку продовольства, оскільки «подальше ведення війни є під питанням». Імператор наголосив: найголовнішим завданням військ в Україні є «заготівля, придбання та відправка продовольства». Цісар зажадав «реквізиції проводити рішуче, а за певних обставин і силою». Командувач негайно віддав відповідний наказ, указавши військам на те, що ніякі обставини не можуть перешкодити відправленню продовольчих запасів. Якби українська влада спробувала стати на перешкоді, – наказував він, – вивіз однаково треба продовжувати. Для закупівлі продуктів військовому командуванню було надано 100 млн крон, окупаційні зони були поділені на закупівельні райони, а їхнім управителям дано рознарядку на поставку харчів.

Центральні держави від початку окупації планували проведення заготівель без застосування збройної сили: «до справи мали бути залучені торгові компанії», які й мали вивозити все набуте. «Представники і закупники від монополій роєм кинулися закупляти та відправляти. У відповідь Україні було обіцяно сільськогосподарські машини й інвентар, текстиль та вироби зі шкіри, а також папір».

Але всі ці прекраснодушні плани та обіцянки розбилися об реалії життя – про них згадував генеральний консул Сполучених Штатів у Москві Девітт Пул. За його інформацією, на середину квітня в Україні було в наявності щонайменше півмільйона тонн надлишкового збіжжя. Отже, вважав він, теоретично експортувати 3,5 млн тонн у 1918 р. було можливо – практично ж це було неможливо, – вказував пан консул, – з огляду на стан залізничного транспорту та небажання селян віддавати хліб. Центральним державам, – писав дипломат, – «не вдасться скористатися з цьогорічного урожаю внаслідок того, що більша частина цього сезону була потрачена на те, щоб знову примусити селян сіяти. Тому потрібен буде ще один рік, аби Німеччина змогла в значній мірі чи повністю скористатися продовольчим потенціалом України». Ну, і, нарешті, майже сімсотп’ятдесятитисячне окупаційне військо, дві третини якого були німецькими, а одна третина – австро-угорською, потребувало лише для задоволення власних потреб 300 вагонів продовольства щоденно.

Констатація

Центральні держави програли українську кампанію ще до її початку, «багатообіцяючий ще в лютому альянс між Німецькою імперією та Центральною Радою перетворився впродовж декількох тижнів на повну безнадію». Причини лежали на поверхні: – «невірна оцінка впливу Ради», яка «не мала сильної армії, на яку вона могла б опертися, її управлінські дії були непевними»;

– «українська національна свідомість не була розвинута в народі»;

– «проблеми багатьох національних груп залишалися в молодій і не згуртованій державі невирішеними»;