Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 141

А ось цю обіцянку було виконано. Оскільки УНР не виконала зобов’язання за договором про поставку 1 млн т збіжжя, то Відень відмовився виконати свою обіцянку щодо Холмщини. 16 липня 1918 р. «відданий на збереження до німецького Міністерства закордонних справ екземпляр протоколу було спалено у дворі міністерської будівлі. Прямих вказівок цісаря Карла щодо цього не виявлено. Однак без сумніву все відбулося за його згоди».

Констатація

Інакше кажучи, М. Любинський публічно визнав: незалежність УНР не є самоціллю, її треба проголосити не в інтересах народів, які живуть на території т. зв. «українських етнографічних земель», бо вона лише інструмент для підписання сепаратного миру з країнами Почвірного союзу!

У тому мирному договорі забули хіба про дрібниці. Наприклад, забули встановити державні кордони новоутвореного суб’єкта міжнародного права. Виправились за 2 місяці. 30 березня 1918 р. Генеральне писарство (!) у листі до МВС установило, що УНР утворюють: Волинська, Воронезька (повіти Бирючинський, Богучарський, Острогозький), Катеринославська, Київська, Курська (повітиГрайворонський, Новооскільський, Путивльський), Подільська, Полтавська, Таврійська (повіти Бердянський, Дніпровський, Мелітопольський), Чернігівська, Холмська, Харківська губернії.

Усі відомі факти дозволяють зробити ще один принципової ваги висновок. Усередині українського націонал-соціалістичного руху, Української Центральної Ради та утворених нею інституцій, насамперед усередині незаконно проголошеної УНР, було обґрунтовано та проваджено принаймні два зовнішньополітичних курси. Перший – його головним ідеологом та провідником був В. Винниченко – мав за мету створення федеративної Російської держави шляхом формування так званого «однорідно-соціалістичного уряду», тобто уряду з представників виключно лівих соціалістичних партій, зокрема більшовиків. Цей курс був «формалізований» у відповідних рішеннях та відозвах УЦР (наприклад, у IIIУніверсалі) та Генерального секретаріату (наприклад, від 17 та 30листопада). Цей зовнішньополітичний курс підтримували представники російських, польських та єврейських соціалістичних партій, представлених у Раді, – УСДРП, УПСФ, частини УПСР, ПСР, РСДРП, народно-соціалістичної, ОСЄРП, «Поалей-Ціон», «Бунд», ППС-лівиці та, можливо, деяких інших.