Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 133

Констатація

Попри всі наступні його (Грушевського) та його адвокатів запевнення, попри всі софістичні конструкції принаймні двох поколінь українських дослідників проблеми, які намагалися довести чистоту політичних намірів українських націонал-соціалістів, які, мовляв, вимушено проголосили «самостійність» перед загрозою більшовицької окупації, ці дві заяви М. Грушевського ясно та недвозначно свідчать: уже 17 грудня 1917 р. голова УЦР знав, що ця інституція припиняє своє існування і що 9 січня 1918 р. УНР за будь-яких обставин буде проголошена самостійною державою. Якщо це не так, то треба визнати, що і його сучасники, і дослідники його талантів абсолютно сліпі, некомпетентні люди, які не змогли розпізнати в Михайлі Сергійовичі здібностей Кассандри, доньки Пріама та Гекаби.

«Вони відвикли від практичного життя…»

«Вони відвикли від практичного життя, перебуваючи довгий час емігрантами за кордоном. Національних здобутків вони так само не вміють цінити, як той панич, що, не працювавши тяжко, не вміє цінити крішки хліба». Це звинувачення кинув тридцятисемирічний Володимир Вининченко, який чотирнадцять попередніх років провів у Західній Європі, на адресу ленінських комісарів 13 грудня. Ці слова якнайкраще характеризують діяльність очолюваного Винниченком «уряду» в останні два тижні 1917 р. Некомпетентні люди, які не мали жодного досвіду практичної керівничої діяльності, тим більше на вищих щаблях чиновницької ієрархії, тим більше з питань державного будівництва та керівництва, могли лише констатувати:

– «зріст большевизму в масах і в українському війську. Сил для боротьби з большевизмом немає»; «основна причина – брак грошей»;

– необхідність «випустити українські гроші і тимчасово конфіскувати капітали сберегательних кас», «зробити ревізію приватних банків» та «не дозволити вивіз грошей та процентних паперів»;

– «ми все ще не знаємо, чи воюємо, чи ні»; «у нас досі ніякого плану немає»;

– «на фронті армія кидає позиції і іде додому»;

– «генеральний секретар Петлюра подав у відставку»;

– «потребу зробити облаву на спекулянтів розмінними грошовими знаками»;

– «Совіт народних комісарів все одно швидко впаде»;

– «армія з кожним днем розвалюється»;

– «необхідність взяти з рук контрагентства Суворіна книжні кіоски на залізничних станціях»;

– «переведення ревізії «Центросахару»;

– необхідність «секвестру двох аптек м. Києва»;

– «припинення видачі державної допомоги родинам воїнів-більшовиків».

Питання, які вносилися на розгляд «уряду», який претендував керувати 40 мільйонами людей в умовах четвертого року глобального воєнного конфлікту, зокрема, були такими:

– про «призначення пенсій старим українським діячам: Л. Драгомановій і І. Нечую-Левицькому»;

– «про пивоварення і продаж пива»;

– про проекти законів «Про одноразовий податок на телефонні апарати», «Про українські гроші», «Про зміну назв земських інституцій», «Про податкову політику», «Про створення генерального секретарства міжнародних справ», «Про прокурорський нагляд на Україні» (а не в УНР. —Д.Я.);