Читать «Тиміш та Юрій Хмельницькі» онлайн - страница 66

Але 17 січня 1681 р. було укладено Бахчисарайський мирний договір, умови якого були невигідні Україні й українцям.

Відповідно змінилася й політика Османської імперії, яка, певно, стала вимагати відповідних змін і в діях Юрія–Гедеона. Про це говорили деякі з татар (Сатал, Зейнал і Кунатлай), за свідченнями яких 2 березня 1681 р. повернувся з Немирова «бут» (тобто християнин, який тривалий час жив у Кримському ханстві, часом потурнак) і показав, що на боці «Хмельниченка» перебуває як генеральний осавул Самченко, тобто син чи внук Якима Сомка. Самченко захопив полонених під Бубновим, але їх «Хмельниченко випустив на волю». 4 березня комендант з Коростишева доповідав про воювання Юрієм–Гедеоном татар, щоб ті не важились нападати на «Задніпря»; про те, що Самченкові той наказав повернути взятих у полон людей з Лівобережної України. Інші три полонених, які прибули з Чигирина, Діброви та Бубнова, свідчили про Бахчисарайський договір, згідно з яким Юрій–Гедеон начебто «Україну має тримати аж по Случ, крім Білої Церкви та Києва». Але Юрія–Гедеона вже не сприймали серйозно навіть турки, невдовзі він був змушений слухатися наказів не лише султана чи головного візира, а й кам’янецького паші. Болісною для Юрія–Гедеона була султанська заборона вимагати від поляків повернення Білої Церкви та Паволочі, навіть писати «неучтиві листи» до короля Яна Собеського, хоча він і не припинив цього робити.

Повний честолюбних намірів, але без реальної влади, нащадок великого гетьмана поступово деградував. Його політика зустрічала все зростаючу ненависть подільського населення, що, врешті–решт, призвело його до тяжкої депресії. У 1680–1681 рр. він чомусь частіше перебував у зруйнованому Чигирині, ніж у Немирові (у своїй немирівській резиденції він залишив замість себе намісника Тарасенка). Гетьман почав шукати забуття у вині та розгульному житті, став хворобливо підозрілим і жорстоким, до того ж за порадою великого візира Кара–Мустафи чинив розправи навіть над своїми найближчими сподвижниками. Так, він особисто зарубав свого наказного гетьмана Астаматія і брацлавського полковника Коваленка (Ковалевського). Останнього він убив за те, що той погано постачав провіант у Немирів. Наказав також стратити кальницького полковника Варяницю. Рятуючись, утік до Львова найближчий дорадник і родич Юрія–Гедеона Яненченко, який уже скуштував від нього тюрми.