Читать «Тиміш та Юрій Хмельницькі» онлайн - страница 63

Незважаючи на тяжкі втрати, Османська імперія розпочала підготовку до нового чигиринського походу, і Юрій Хмельницький долучився і до цієї акції. Перебуваючи в Адріанополі (Едірне), він звернувся вже 23 грудня 1677 р. до козаків із «зазивними універсалами», закликаючи їх під свої прапори. Нам вдалося виявити один з таких універсалів, що був адресований козакам Брацлавського полку. Тут Юрій спробував заграти на чутливих струнах козацького серця: згадує про свого батька Богдана Хмельницького, який був «горливий… до віри православної греко–руської», про укладені ним Зборівську та Білоцерківську угоди, союз Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм «не в підданство, але задля честі і оборони… дозволив узяти в протекцію задля миру; під честю… султана… турецького і при потузі… кримського хана віддав Богу дух у мирі!»; про Гадяцьку угоду Івана Виговського, про підписані самим Юрієм Переяславську та Чуднівську угоди; про свої кривди від Тетері та Дорошенка, про затвердження султаном його гетьманства у «князівстві Руському» (виразний натяк на «Велике князівство Руське», що мало відродитися за умовами Гадяцького договору!) і головне — благословення на ці дії з боку константинопольського патріарха Діонисія. Від імені султана та хана Юрій–Гедеон запевняв козаків, що йде до них «не як хижий вовк розпорошувати, але як пастир і дідич згромаджувати», гарантував козакам вольності, спокійне життя «без жодної данини» на своїх землях, виразно натякаючи, що непослушні йому хай пізніше нарікають на себе, якщо потраплять до неволі. Попри всю красномовність Юрія–Гедеона Хмельницького і не позбавлені здорового глузду аргументи й історичні прецеденти козаки не поспішали підтримувати його, добре розуміючи різницю між гарними гаслами та реальністю. До того ж у всіх на пам’яті була трагедія Умані та Ладижина 1674 р., вчинена покровителями «сарматського князя». Очевидно, тим же 1677 роком слід датувати і лист Остафія Гіновського (Астаматія. Астаматієнка) — «намісника князівства Малої Русі і регіментаря Військ Запорозьких і Українських», тобто намісника Юрія Хмельницького, поставленого ним з волі і великого візира Османської імперії Ібрагіма–паші. Цей лист було адресовано з Шаргорода немирівському старості Речі Посполитої Куницькому (майбутньому гетьману). Гіновський добивався від адресата припинити втручання у справи тієї частини Правобічної України, яка згідно з мирними договорами мала бути під турецьким пануванням (Кальницький полк, Немирівщина, Шаргородщина та ін.). Подібні листи й універсали Юрій–Гедеон писав і пізніше. Так, 17 лютого 1678 р. він написав листа до кошового отамана Івана Сірка, в якому зокрема сповіщав про свої клопотання перед султаном задля звільнення полонених козаків.