Читать «Михайло Грушевський» онлайн - страница 55

Марія Сильвестрівна, приїхавши до Москви, не впізнала свого чоловіка, так він змінився. Він багато не говорив, але розказав тільки, що в Харкові його довго допитував слідчий Южний, увесь час загрожував, кажучи між іншим, що зашле дочку на Соловки на 10 років. «Якби ще раз отаке – не витримав би», – зірвалося у Михайла Сергійовича.

Із метою одержання інформації чекісти активно використовували агентуру. Одним із найцінніших для них агентів був колишній професор Ніжинського педінституту Костянтин Штепа, завербований ще у 1928 році. Він переїхав до Києва у 1930 році і був використаний як агент секретно-політичного відділу Київського обласного відділу ДПУ під псевдонімом «Медведєв» – для «розробки групи М. Грушевського».

Збереглися документи щоденного стеження за родиною Грушевських. За документами, він часто зустрічався із академіком Михайлом Сперанським (бібліотекою якого користувався), професором Миколою Дурново, професором Григорієм Ільїнським, професором В’ячеславом Ржигою та іншими особами переважно з академічного середовища. Саме цих осіб, як, до речі, і самого М. Грушевського, чекісти почнуть вписувати у контрреволюційну організацію «Російська національна партія». Незрозуміло, але М. Грушевського, який, за документами чекістів, поставав керівником «української контрреволюції» у Москві, «вписують» чомусь все-таки у «Російську національну партію».

У травні 1934 року міністр освіти УСРР Володимир Затонський офіційно звертається до секретарів ЦК КП(б)У Станіслава Косіора і Павла Постишева з нагадуванням про необхідність якось розв’язувати питання з М. Грушевським у Москві. Наближалася чергова сесія ВУАН, і Грушевського можна було б вивести зі складу академії. Однак «вожді» України дозволу на вигнання М. Грушевського з академії не одержали. Не чіпали академіка й у Москві, хоча «компромат» проти нього накопичувався буквально по годинах. Більше того, йому надають можливість поїхати на відпочинок. І 6 вересня академік виїхав із Москви, а 9 вересня 1934 року прибув разом із дружиною та донькою на станцію Мінеральні Води, звідки поїхав до Кисловодська.

Документи НКВС містять надзвичайно цікаві і цінні свідчення про контакти академіка під час його відпустки. В одному з перших повідомлень про його поведінку було зафіксовано, що Грушевський тримається відокремлено, ні з ким, крім доньки і дружини, не спілкується. Потім серед тих, з ким ще спілкувався вчений, називають професора Йосипа Полака із Московського геодезичного інституту, професора Володимира Равдинікса з Ленінграда, академіка Костянтина Воблого, який у той час також відпочивав у санаторії.

Є повідомлення про те, що Грушевський помер 25 листопада 1934 року о 2-й годині дня у Кисловодській міській лікарні імені О. Рикова, де він перебував у палаті № 2 із 3 листопада з діагнозом «злоякісний карбункул спини. Сепсіс». Збереглася повна історія хвороби вченого за номером 1364, яка дозволяє буквально по днях відтворити зміни фізичного стану та погіршення його здоров’я, що й призвело до смерті. Є запис про те, що 16 листопада Грушевському було зроблено переливання крові, взятої від його доньки Катерини Михайлівни, що 19 листопада стан М. Грушевського різко погіршився і 22 листопада зробили нове переливання крові, взятої знову від доньки, але це вже його не врятувало. 25 листопада лікарі констатували: «Смерть при нарастании сердечной слабости».