Читать «Михайло Грушевський» онлайн - страница 53

Ще у 50—60-ті роки ХХ ст., у період «відлиги», виявилися факти, що переконливо засвідчили: справу «УНЦ» було інспіровано. Наприклад, М. Шраг, колишній член ЦК Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), який проходив у справі «УНЦ» і котрому пощастило вижити, 11 березня 1965 р. свідчив: «На слідстві у 1931 р. до мене застосовувалися заборонені методи слідства. Часті допити у нічний час, стояння на ногах під час допитів, крики і образи слідчих Пустовойтова, а інколи Когана фізично і морально змучили мене і деморалізували. Крім того, під час мого арешту померла моя донька, що завдало мені великої травми… Ні про яку організацію я нічого не знав, шкідництвом і підготовкою повстання не займався. На вимогу слідчого я назвав учасниками контрреволюційної організації колишніх членів УПСР, своїх знайомих… Відвідування та зустрічі у домашніх умовах з приводу різних сімейних урочистостей зі своїми товаришами… я видавав як наради учасників контрреволюційної організації. Тобто я писав усе, що від мене вимагали, аби лише мене не викликали вночі та не кричали».

Викладач Промакадемії УСРР М. Васильківський, якому також пощастило вижити, у своїх скаргах 1954-го та 1957 р. писав: «Свідчення, дані мною у 1931 р., брехливі. Вони були видобуті слідством методами фізичного та психічного примусу… Очних ставок не було, не було висунуто хоча б конкретних обвинувачень будь-яких осіб у письмовій формі. За таких умов судочинства у 1931 р. виявляться суперечності, а звідси легко буде бачити вигаданий характер усього обвинувачення».

Не дивлячись на такого роду свідчення, упродовж багатьох років офіційно стверджувалося, що «Український національний центр» існував, а його лідером був М. Грушевський.

Сьогодні доведено, що засуджені за цією справою «УНЦ» 50 осіб (строк ув’язнення від трьох до шести років) стали жертвами брехливих звинувачень. У 1934—1941 роки 33 з них знову засудили за «антирадянську діяльність» і «шпигунство»; 21 особу розстріляли, 12 отримали нові строки. Більшість із них померла у таборах.

По-іншому склалася доля М. Грушевського. Лише тепер вдалося розшукати документи, що проливають світло на останній період його життя. Як вже говорилося, його заарештували у Москві 23 березня 1931 року. Проте до останнього часу було невідомо про епізод, що трапився напередодні арешту.

Справа в тім, що М. Грушевський 19 березня 1931 року у Москві пішов до Олександра Шумського, як до голови ЦК працівників освіти СРСР. Академік просив допомоги, оскільки дізнався, що поки він у Москві, його виселяють із київської квартири. О. Шумський, колишній нарком освіти УСРР, який був давно знайомий із М. Грушевським, обіцяв допомогти. Інше прохання вченого полягало в тому, чи не допоможе йому О. Шумський підшукати якусь роботу у Москві, «допоки все не з’ясується».

О. Шумського, напевно, налякало це прохання, і він вирішив повідомити самого Сталіна про цю зустріч і розмову. Того ж дня він написав листа, в якому є така інформація: «На моє питання, що саме з’ясується і які мотиви його рішення, він заявив, що у Києві дуже багато чуток про близьку війну і надто тривожна атмосфера, а тому він хоче перебратися до Москви. Важко сказати, чи є цей мотив дійсною причиною до втечі з Києва, оскільки він багато плакався на неможливі умови для роботи. Безсумнівне лише те, що поведінка цього старого відбиває панічні настрої частини української інтелігенції. По суті, на його прохання я йому відповів, що, оскільки він не знає, де і що він хотів би робити, то мені буде важко його куди-небудь адресувати і порадив йому подумати над цим питанням».