Читать «Петро Дорошенко» онлайн - страница 38

Усього місяць пробув Петро Дорошенко на лівому березі Дніпра. У першій половині липня 1668 року він поспішно повертається на Правобережжя, залишивши наказним гетьманом на лівому березі чернігівського полковника Дем’яна Гнатовича, якого в літературі зазвичай називають Многогрішним. Спонукати до цього могли причини і політичного й особистого характеру. До політичних треба віднести повідомлення про те, що поляки активізували свої дії на Поділлі і Брацлавщині. Звістку про загрозу для Кальника привіз гетьманові подільський полковник Остап Гоголь. До особистих же причин літописи відносять неприємну для гетьмана і кожного чоловіка звістку про безчестя дружини («через пліт скочила з молодшим», за висловом автора Літопису Самовидця).

Повернення Дорошенка на правий берег та його боротьба з новим претендентом на булаву П. Суховієнком, що незабаром розгорілася, розв’язали руки росіянам. У вересні військо Ромодановського знову починає наступ на Лівобережну Україну через Сіверську землю. Промосковськи налаштовані кола переконували Дем’яна Многогрішного, що не варто воювати з росіянами. Зокрема старалися православні ієрархи, які віддавали перевагу московському патріарху над київським митрополитом, на чолі з архієпископом Чернігівським Лазарем Барановичем. Зрештою, побоюючись, що його сил для відбиття атаки не вистачить, Многогрішний сповістив воєводу Ромодановського про свою згоду підкоритися. У грудні 1668 року на старшинській раді в Новгороді-Сіверському Дем’ян Гнатович прийняв титул «Гетьмана Сіверського», його соратники вирішили визнати владу царя. Треба віддати йому належне, Многогрішний відразу поставив перед Москвою питання про повернення Україні втраченої автономії. У березні 1669 року в Глухові відбулося обрання його гетьманом уже всього Лівобережжя, а також підписання нових статей між Україною і Москвою.

Глухівські статті зафіксували деякі поступки, на які пішов царський уряд щодо самостійності Гетьманщини. Московські гарнізони повинні були розміщатися тільки в п’ятьох містах: Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі. Функції воєвод обмежувалися лише військовими справами. Право збирати податки переходило до гетьманських чиновників. Гетьман, як і раніше, не мав права самостійно провадити зовнішню політику, але його представникам дозволялося бути на посольських з’їздах, де розв’язувалися питання, пов’язані з козацькою Україною. Многогрішний отримав право сформувати особливе кінне наймане військо компанійців, на яких покладалися поліцейські функції. Окрема стаття передбачала повернення в Україну гармат, дзвонів, срібних речей і книг, захоплених вояками Ромодановського. Перехід селян у козаки обмежувався (встановлювалася чисельність реєстру в 30 тисяч), а українцям таки було заборонено торгувати горілкою і тютюном у московських містах. Перенісши столицю з Гадяча до Батурина, Дем’ян Многогрішний мусив узяти на утримання тисячу московських стрільців, і з того часу подібна охорона (а при нагоді – конвой) завжди була прикомандирована до резиденції лівобережного гетьмана.