Читать «Петро Дорошенко» онлайн - страница 31

Дорошенку нічого не залишалося, як теж почати переговори з поляками. 19 жовтня 1667 року була укладена угода між двома гетьманами, що ввійшла в історію під назвою «Підгаєцькі пакти». Згідно з цими пактами, Дорошенко і все Військо Запорозьке обіцяли підданство королю і відмовлялися від будь-яких інших протекцій. Козаки повинні були забезпечити безпеку польським поміщикам. У трактаті було зроблено застереження, що Собеський не має досить повноважень, щоб задовольнити претензії Війська Запорозького, а тому пропонувалося, щоб козаки відправили своє посольство на найближчий сейм, де буде створено комісію з їхньої справи, у чому польський полководець обіцяв їм всіляко посприяти. Зате польний гетьман обіцяв не вводити коронних військ до жодного міста, де проживають козаки. Останні, у свою чергу, не мали права вимагати собі міста, де немає козаків. (Тобто мав дотримуватися status quo.) Собеський обіцяв скоротити чисельність білоцерківського гарнізону. У присязі, складеній козаками після цього, ще раз підкреслювалося, що вони не будуть шукати ніякої іншої протекції, а також «зі сторонніми державами не матимемо кореспонденції ані посольства».

Попри всі клятви, що їх складали і підписували обидві сторони, Підгаєцькі пакти були все-таки фікцією і на ділі не виконувалися. Головною функцією цього договору було припинення воєнних дій у даний момент. І це, без сумніву, було провалом планів гетьмана Дорошенка. Як пише його нащадок Д. Дорошенко, можна лише уявити собі, яким ударом був для гетьмана «такий фінал кампанії, до якої він старанно готувався цілий рік з напругою всіх сил».

Невдача в галицькому поході підштовхувала гетьмана до активізації переговорів з Росією, яка й сама в цей час демонструвала щодо правобережного правителя велику теплоту. Під час Підгаєцької кампанії був, нарешті, звільнений з полону Григорій Дорошенко. Місію ротмістра Рославлєва, що не дала результату, замінила в Україні група стряпчого В. Тяпкіна, який почав активніші переговори з Дорошенком. Однак відмовлятися від миру з Польщею Москва не збиралася. 28 жовтня 1667 року Олексій Михайлович ратифікував Андрусівські угоди.