Читать «Св. Петро Могила» онлайн - страница 69

Св. Петро Могила помер в ніч проти 11 (1) січня 1647 р., проживши всього 50 років. За давньою традицією тіло митрополита не поспішали ховати, а перенесли у гробу з Києво-Печерської лаври до Софійського собору, де ченці постійно читали біля нього молитви. Між тим, до Києва для прощання зі своїм владикою прибували вірні, представники братств та парафій. Тільки 19 (9) березня 1647 р., в день 40 мучеників севастійських, у вівторок на другому тижні Великого посту його тіло в супроводі мас вірних було урочисто перенесено знову до лаври і після відповідних молитов покладено у Свято-Успенському соборі Києво-Печерської лаври, в тому місці, де він і просив. Не було над місцем поховання ні монумента, ні надгробка…

Коли восени 1941 р. енкаведисти підірвали Свято-Успенський собор, то могилу митрополита завалили уламки. У 1982 р. її знайшов і розкрив київський археолог Харламов, однак доля мощей святого й досі невідома. Один з учасників розкопок передав незначну збережену їх частину до Благовіщенського храму УПЦ Київського патріархату при Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Невдовзі їх покладуть до мощевика біля ікони із зображенням святого, яку в наш час подарував Благовіщенському храму митрополит Молдавський та Буковинський Данило (Румунія) і яку вручила настоятелю о. Богдану аташе з питань культури посольства України в Румунії п. Корнелія Лускалова 14 січня 2003 року.

Звістка про смерть Петра Могили пролунала й у католицькому таборі, про що свідчать листи папського нунція в Речі Посполитій Джованні Торреса до Рима. Нунцій знову клопотався про обсадження митрополичого престолу, ще й звинуватив засновані покійним митрополитом школи в кальвіністських та аріанських єресях. Проблема обсадження митрополичого престолу уніатом по смерті св. Петра Могили турбувала католицький табір, що засвідчує виявлений нами лист краківського біскупа Петра Ґембицького від 11 квітня 1647 р., де, зокрема, було сказано: «Як тільки я довідався про смерть київського митрополита Могили, насамперед дякував Господу Богу, що Він знищив такого запеклого схизматика. Я тут же написав до його королівської мості, понижено просячи, щоб він за такою оказією подав (на київську митрополію) досвідченого та побожного уніата; а при цьому знищив і київські школи, заражені аріанством та кальвінізмом». Цей лист красномовно свідчить про справжнє ставлення тодішніх керівників Католицької Церкви до київського митрополита і вкотре доводить, що він ніколи не був прихованим католиком.