Читать «Св. Петро Могила» онлайн - страница 68

Але після повернення до Києва здоров’я митрополита стало погіршуватися. В останній рік свого земного життя св. Петро Могила тяжко захворів. Важко сказати, яка саме була ця хвороба, але ймовірно, що якась серцева. Про тяжку недугу митрополита вже знали далеко за межами Києва. Про це, зокрема, свідчить донесення з Варшави папського нунція Джованні Торреса до римської курії від 22 грудня 1646 р., у якому йшлося про очікувану смерть митрополита і про необхідність скористатися цим, щоб поставити на його місце уніата. Відчував свою близьку смерть і сам святий, який уклав заповіт 1.01.1647 (22.12.1646) р. Присутньою при цьому була низка православних шляхтичів: київський каштелян Адам Кисіль, Федір Солтан, Андрій Славецький, Данило Голуб, лаврський намісник Мелетій Красносельський. Пізніше, вже за гетьманування Юрія Хмельницького, тобто у 1659—1660 рр., виникла потреба ствердити цей заповіт, що й зробили не тільки гетьман і київський полковник Василь Дворецький, які, до речі, колись навчалися в Києво-Могилянському колегіумі, але й кілька представників Києво-Печерської лаври. Особисте майно й найбільшу свою цінність – бібліотеку (2131 книга) – митрополит заповів насамперед Богоявленському Братському монастиреві та Києво-Могилянському колегіуму, потім – Києво-Печерській лаврі та Софійському собору, значні суми заповів на добродійні справи православним монастирям (Скитському, Межигірському, Тригірському, Крехівському, Угорницькому, Мгарському, Густинському), а також жіночим та шпиталям, передусім Феодосіївському, заснованому ним самим, Печерському містечку (нинішній Свято-Феодосіївський монастир, що біля лаври) і братові Мойсею Могилі. Невелику суму грошей він заповів своєму духівникові, о. архідияконові Родіону, цирульнику (лікарю) Росохацькому, слугам, звичайно ж, залишив кошти й на власний похорон. Своє тіло він просив поховати в Києво-Печерській лаврі, «при лівому крилосі між стовпами». Визначив святий коло опікунів Києво-Могилянського колегіуму, а також групу осіб, які мали простежити за виконанням останньої своєї волі. Серед них – як світські особи (Адам Кисіль та Мойсей Могила), так і духовні (ігумени київських монастирів Ісайя Трофимович-Козловський, Йосиф Кононович-Горбацький, Ігнатій Оксенович-Старушич, Костянтин Негребецький, ректор Могилянського колегіуму Інокентій Гізель). Наостанок митрополит слізно просив берегти його колегіум «для хвали Божої і виховання дітей православних руських» і, нарешті, щоб усі молилися за упокій його душі.