Читать «Іван Котляревський» онлайн - страница 31

Беручи до уваги, що в своїй суспільній діяльності Котляревський, як зазначають усі біографи, послідовно захищав трудящих, скривджених панами, чиновниками, зрозуміло, що він намагався для цього використати і прихильність до себе правителів краю. До того ж він, очевидно, був прихильником їхніх ліберальних дій, адже відомі випадки, коли Рєпнін заступався за селян, з яких знущалися поміщики. Його промова на відкритті дворянських зібрань у Полтаві й Чернігові у 1818 році, де він закликав поміщиків «забезпечити добробут селян і на майбутні часи», була сприйнята місцевими поміщиками з великим незадоволенням. Цілком очевидно, що суспільні погляди письменника не ставили його в ряди прямих ворогів урядової політики.

Звернімось до інших фактів. Почнемо з тих, у яких виявилася близькість Котляревського до місцевої влади, а для цього повернемося до того, з чого почали. Це, насамперед, належність Івана Петровича до Біблейського товариства. Розповідають, що Біблейське товариство, засноване в 1813 році, мало особливу прихильність царя Олександра І. До його складу залучалися придворні кола, духовна й світська провінціальна бюрократія, його збори розцінювали майже як державну справу. Відкриття відділу Біблейського товариства в Полтаві в 1818 році відбулося заходами генерал-губернатора М. Рєпніна. При такій політиці уряду і його представників на місцях членство в Біблейському товаристві ставало таким собі актом благонаміреності перед начальством. Зв'язки з М. Рєпніним деякою мірою спонукали і Котляревського підтримати заходи генерал-губернатора щодо відкриття в Полтаві відділу Біблейського товариства. Біблейське товариство, як зазначав історик Полтави І. Павловський, «слабо прищепилося на полтавському ґрунті». Можливо, що самі організатори й керівники його в Полтаві не виявили особливої запопадливості, а намагалися лише показати свою благонаміреність і підтримку заходів уряду. Щодо Івана Петровича Котляревського, то, очевидно, і він не виявив того завзяття, яке звичайно виявляв в інших справах.

29 серпня 1821 року Вільне товариство аматорів російської словесності в Петербурзі обрало Івана Котляревського своїм почесним членом, «поважаючи відмінні знання його в науках і вітчизняній словесності», як зазначало повідомлення в журналі Товариства «Соревнователь просвещения и благотворения» (1821). Одержавши диплом почесного члена Товариства, Іван Петрович 28 жовтня 1821 року надіслав голові його Ф. Глінці листа, в якому висловлював свою подяку. Після цього він надіслав до Товариства 40 примірників «Енеїди». 28 лютого 1821 року на засіданні організації були прочитані два уривки з п'ятої частини поеми.

Наприкінці 1821 року в листі до Гнєдича Котляревський зазначав: «Ежели отрывки из продолжения Энеиды моей годятся для Соревнователя, то их можно иметь в продолжение целого года и более». Після цього уривки з «Енеїди» ще двічі читалися на засіданнях Товариства – в 1822 і в 1823 роках. У сімнадцятій частині «Соревнователя» за 1822 рік було надруковано уривок з п'ятої частини «Енеїди» з такою приміткою від редакції: «Доставлений у “Товариство” відомим автором І. П. Котляревським. Подаємо його читачам журналу, сподіваючись, що зробимо приємність любителям цього твору, сповненого незвичайної веселості, дотепності і в багатьох відношеннях вельми оригінального. Вони напевно зрадіють, довідавшись, що п. Котляревський недавно написаними двома піснями зовсім закінчив “Малоросійську Енеїду” й незабаром має намір видати її». У 1823 році на сторінках «Соревнователя» було вміщено ще один уривок з п'ятої частини «Енеїди». Як бачимо, до твору провінційного автора, який сам до того ж не бував на засіданнях, з боку Товариства був виявлений досить великий інтерес.