Читать «Іван Котляревський» онлайн - страница 29

Ясна річ, що, заснувавши в Полтаві масонську ложу, Новиков діяв у тому ж напрямі, що і в «Союзі благоденства». Відомий декабрист М. Муравйов-Апостол, що був ад'ютантом генерал-губернатора М. Рєпніна (в 1818—1822 pp.), говорив про Михайла Новикова: «В Полтаві він заснував ложу, що служила розсадником таємного товариства. Він у неї приймав дворянство малоросійське, з числа якого найздібніших улаштовував у товариство, що звалось “Союз благоденства”».

Збереглися деякі дуже цікаві матеріали, що проливають світло на стосунки Михайла Новикова й Івана Котляревського. Це, по-перше, лист Новикова до секретаря «Вільного товариства любителів російської словесності» А. О. Нікітіна і, по-друге, уривок зі спогадів Стебліна-Камінського.

Лист Новикова написано в листопаді 1818 року, тобто в ті часи, коли зв'язки його з Іваном Котляревським могли бути особливо приязними через спільну діяльність в ложі «Любові до істини». Дякуючи за обрання його членом-кореспондентом, Новиков запевняє, що, «беручи найживішу участь у благові й честі… батьківщини», буде «старанно виконувати всі доручення цього товариства». Для початку здійснення тих завдань, які він може виконати для товариства, Новиков подає деякі загальні відомості про виховні заклади в Малоросії (включаючи сюди Полтавську й Чернігівську губернії), і, виділяючи з них Полтавський будинок виховання дітей бідних дворян, значну частину листа присвячує дуже прихильній і теплій характеристиці Івана Петровича Котляревського як взірцевого вихователя, як людини, що виконує свої службові обов'язки зі «зразковою старанністю». Як член «Союзу благоденства» він вважав діяльність на освітній ниві служінням батьківщині. Одним із завдань членів «Союзу благоденства», за статутом, було приносити користь справі виховання молодого покоління. Лист Новикова дає підстави вважати, що Котляревський-педагог у своїй діяльності являв собою взірець втілення тих вимог, які висував «Союз благоденства» в галузі освіти. Тож цілком зрозуміло, що М. Новиков прагнув звернути увагу своїх петербурзьких друзів на Івана Котляревського як людину, що може бути корисною для їхньої спільної справи.

Цікаві свідчення залишив і С. Стеблін-Камінський. Розповідаючи про події 1825 року, він відзначав, що Іван Котляревський сказав у той день, коли присягали новому цареві: «Сьогодні ми присягали Костянтинові, а через тиждень будемо присягати Миколі». Як свідчить Стеблін, «коли це збулося, він признався, що давно знав про це від Новикова… Коли ж відбулися події 14 грудня 1825 року, Котляревський радив моєму батькові позакидати й сам позакидав усі масонські значки, зірочки якісь та ін.». Отже, Котляревський, як член масонської ложі, знав від Новикова про таємницю престолонаслідування. Проте в нас немає ніяких даних, щоб судити, наскільки глибоко Новиков посвятив Котляревського в таємниці декабристів і як письменник сприймав те, що чув від Новикова. Зі слів Стебліна-Камінського, в усякому разі, зрозуміло, що письменник протягом кількох років зберігав довірену йому політичну таємницю. Деякі побічні факти дають підставу вважати ймовірним, що Новиков познайомив Котляревського й зі статутом «Союзу благоденства», що був відомий під назвою «Зелена книга» і мав дві частини. У першій частині, відомій широкому колу членів «Союзу благоденства», говорилось про «поширення освіти й доброчинності» на благо батьківщини. А в другій, відомій лише найстарішим членам і керівникам товариства, були сформульовані й політичні завдання. Самі члени «Союзу благоденства» по-різному ставились до його статуту. Ліва група, до якої належав, разом з Пестелем та іншими, й Новиков, складала проекти державної конституції, обстоювала республіканську форму правління, обговорювала вбивство царя. Прагнення ж правої групи спрямовані були на те, щоб проповіддю добра, моральності, боротьбою проти пороків усунути зло в суспільстві й розв'язати соціальні суперечності. Ця група не мала завдання скасувати монархічну форму державної влади.