Читать «Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596» онлайн - страница 60

Після 1569 року нова – польська – влада не визнала їхніх станових прав і не визнала їх частиною привілейованого шляхетського прошарку. У кращому разі, частина з них перетворилася на дрібних шляхтичів, реальні права яких у Польщі були дуже обмеженими. Вони легко ставали жертвою магнатів, як українських, так і польських, особливо в питаннях власності на землю. Колишні бояри опинились під реальною загрозою втрати прав земельної власності й навіть особистих прав. Зрозуміло, це зумовило різні форми протесту, основною з яких стало покозачення колишнього боярства. Значна частина прикордонного боярства здавна була тісно пов'язана з молодим козацтвом, брала участь у козацьких походах. Із цього напівшляхетського прошарку походила й більшість козацьких старшин. Під новим іменем – «козацтво» – колишнє боярство почало вимагати визнання своїх прав як військово-рицарського прошарку. Як ми вже згадували, король Стефан Баторій найняв частину козаків на службу й визнав за ними низку привілеїв, однак насправді влада весь час порушувала свої обіцянки.

Захищаючи свої права, козацтво мимохіть опинилося в ролі противника королівської влади, яку на українських землях уособлювали магнати. Активність козацтва підтримала переважна частина населення Придніпров'я та Східного Поділля. На бік козаків стали міщани, багато хто з яких також здавна козакував, селяни та частина місцевої шляхти різного соціального рівня. Адже для них усіх суспільні зміни, що відбувалися в регіоні в 1580-х роках, були порушенням «старовини», згадуваної в позитивному контексті, на відміну від гірших – нових – часів.

Козацька воля поступово стала ідеалом, до якого прагнула більшість місцевого населення. І кожен розумів цю свободу по-своєму. Але, узагальнивши ці уявлення, ми можемо зробити висновок про те, що вони означали особисту свободу, власне самоврядування, судочинство, право власності, у тому числі на землю, і право на вільну економічну діяльність. У формі станових вимог козацтво окреслювало нові ідеали політичного, соціального й економічного життя. Особливо це було помітним в економічній сфері, оскільки козацьке господарство ґрунтувалося винятково на товарно-грошових відносинах. Фактично це був фермерський тип господарства, в якому не було місця традиційним феодальним чи кріпосницьким стосункам. Тому фактично поняття «козацька воля» ввібрало риси, характерні для нового буржуазного суспільства, що тільки-но зароджувалося в Західній Європі.

Особливу роль козацтва в житті України відразу усвідомив гетьман Станіслав Жолкевський, який уперше потрапив на українські землі під час каральної кампанії 1596 року. Він побачив, що козацтво має широку підтримку в населення та з тривогою писав, що «вся Україна покозачилась». Зрозумів гетьман і те, що козацька проблема має глибоке соціальне коріння. Станіслав Жолкевський ще майже чверть сторіччя керував збройними силами, а потім і урядом Польщі. Надалі він намагався проводити щодо козаків гнучку політику. Можна припустити, що його багато чому навчив досвід війни проти козаків у 1596 році. Жолкевський знав, що Польща потребує козаків, тому намагався знайти з ними компроміс, хоч і не любив їх. Разом із польськими військами козаки брали участь у військових кампаніях у Молдавії, Прибалтиці, Московїї. Коли ж у 1620 році гетьман єдиного разу відмовився від допомоги козацтва, польське військо зазнало катастрофічної поразки від турків під Цецорою. У цій битві загинув і сам Жолкевський. Це була не лише його військова поразка, але й поразка його політики щодо козацтва.