Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн - страница 19

Український історик Ю. А. Мицик нещодавно знайшов у краківських архівах листи свідків подій, написані на початку 1654 року. Один із цих свідків у двох листах повідомляє адресатові: «Сповіщаю, що Кропив'янський та Полтавський полки відірвалися від Хмельницького і відмовилися присягати московському цареві… Між простими людьми виникли значні заворушення…». «У чорнобильців, і тож дуже небагатьох, ґвалтом взяли присягу; тамтешні міщани, нерадо прийнявши московитів, роз'їхалися по різних містах і містечках, не присягали і присягати не хочуть. Вони заявили, що швидше помруть, ніж будуть присягати московському цареві, і твердо стоять на цьому…» «Кияни теж цьому були противні і не хотіли йти до церков, але їх наче бидло гнали козаки до присяги… Вони ж під час присяги не називалися своїм іменем, що було дано їм при хрещенні, а після присяги дуже її лаяли… Митрополит не дозволив присягати, і отець архімандрит, і все духовенство… Гадяцький і Брацлавський полки не хотіли зноситися з Хмельницьким і не хотіли їхати на цю присягу до Переяслава, і серед тієї України стався розкол».

Отже, взагалі в природі не існувало ні Переяславської угоди, ні переяславського договору 1654 року. Відбулася в 1654 році тільки нечисленна Переяславська рада, яка скоріше мала репрезентативний, декларативний характер. Ніякої юридично-правової сили в неї не було. Відбулася також однобічна присяга гетьмана, частини старшини, козацтва та міщан. У Переяславі український уряд не одержав жодного офіційного документального акта, який би визначав умови об'єднання двох держав, жодної письмової гарантії виконання царським урядом усних запевнень московських послів.

Тому стає зрозумілим, чому гетьман Богдан Хмельницький зі старшиною виявили таку енергійну і наполегливу ініціативу в укладанні міждержавного договору з Москвою. Вони прагнули узаконити суверенітет Української Гетьманської держави, примусити царський уряд взяти на себе зобов'язання, які б гарантували незалежність України і здійснення рівноправного, передусім воєнного союзу з Московською державою, надання Україні військової допомоги перед небезпекою ворожого вторгнення.

Слід наголосити, що Рада була не єдиною подією, яка супроводила тогочасні українсько-російські відносини.

Народження легенди. XVIII – І половина XIX століття

Для нас цей період цікавий передусім тим, що саме тоді формувались як сучасна картина українсько-російських відносин середини 50-х р. XVII століття, так і весь комплекс ідей та концепцій, що застосовувалися для їх розгляду.

Уперше події та документи українсько-російського зближення стали частиною політично-правових концепцій на початку XVIII століття. Раніше, як уже зазначалося, у XVII столітті, для сучасників це зближення було рядовою зовнішньополітичною подією. Ставилися до неї, звичайно ж, по-різному, але у будь-якому разі не надавали якогось виняткового значення. Людям тих поколінь української еліти, до яких належали Самовидець, С. Величко і Г. Грабянка, – просто не спало б на думку використати якусь із подій українсько-російського зближення 1653–1655 pp. для створення правової чи політичної концепції. Для них воно ще не було аж такою знаковою подією, щоб застосовувати його для ствердження чи спростування певних суспільно– чи політично-актуальних подій або процесів.