Читать «Олександр Довженко» онлайн - страница 48

У ці роки увагу Олександра Довженка все більше привертала проблема космосу, який для нього залишався не сферою для пригод, а об’єктом роздумів над питанням «Що таке наше життя і смерть, або, точніше, що таке буття?» Перші записи короткого змісту-плану художнього науково-фантастичного сценарію «Путешествие на Марс» (у подальшій роботі мав назви «Полет на Марс», «В глубинах Космоса») датуються травнем 1954 року. Роботу над цим сценарієм Олександр Петрович не встиг завершити. Під час останньої зустрічі з Ж. Садулем у Москві (1954) Довженко особливо натхненно і схвильовано говорив про цей свій майбутній сценарій, який уже реально передчував, бачив в екранних образах, неземних деталях. Митець менше року не дожив до запуску першого штучного супутника Землі. Йому так хотілося знати, що думатиме і переживатиме людина, яка першою побачить нашу планету з космосу.

Один із Довженкових щоденникових записів 1954 року вражає своїм сумом і безвихіддю: «Трудно жити й творити без щастя. Я стомлений, знесилений душевно вкрай. Йду на сценарну студію обговорювати нікчемний «сценарій…». Пропав день, бо треба заробляти на хліб. Десь готуються влаштувати вшанування мене з нагоди шістдесятиріччя. А я стурбований одним: як би заробити на прожиття, як би не звалитися в ліжко без копійки в кишені». Але байдужість і заспокоєння були невластиві Олександру Петровичу: він шукав гармонії навіть у безвихідних, здавалося б, становищах. Обговорюючи «нікчемні» сценарії, він намагався все ж покращити ситуацію. У 1955 році на засіданні кінокомісії Спілки письменників СРСР він зауважить: «Професіоналізм у сценаріях падає, і наші сценарії часто являють собою скорочені романи до 95 сторінок або скорочені п’єси… Тиранія діалогу стала настільки сильно відчуватися і настільки вона важко долається багатьма, що інші питання, пов’язані з застосуванням у сценарії усього багатства засобів кінематографічної виразності, часто опускаються».

Але, обговорюючи чужі сценарії, митець не забував про свій задум – «Поему про море». Тепер Довженко обмірковував зйомки фільму. І не лише обмірковував, він активно готувався до екранізації своєї ідеї, знову їздив в Україну, знову зустрічався з будівниками, спілкувався з людьми у Новій Каховці. Тодішній головний інженер будівництва Каховської ГЕСП. Непорожній так згадував режисера: «Наділений справжньою чоловічою вродою, Олександр Петрович особливо гарнішав, коли розповідав про свої мрії. Я завжди милувався цією Людиною. Людиною з великої літери». Сам же Довженко знову насолоджувався перебуванням удома, він ловив кожну хвилину цього часу, милувався кожним сантиметром рідної землі: «Такого чарівного дня, як у нас на Каховці сьогодні, я, здається, ще не пам’ятаю. Такої теплої ласки, тиші, такого чистого, теплого осіннього неба і таких чарівних барв на гледичіях, осокорах, абрикосах. Усе в золоті, а Дніпро, що був два тижні темно-синім, сьогодні став срібним».