Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 309
Афанасий Фрезер
– Пощастило вам, нехристі, що золото цінніше за віру, а то б вам не минути лиха!
А в озері тим часом Скараоський біснується: ціле багатство віддав, це ж скільки душ купити можна було…
Поки Деніле міркував, як гроші додому доправити, перед ним новий чорт вигулькнув:
– Гей, старий! Роздумав мій пан: спочатку позмагаймося трошки, а там уже золото візьмеш.
– Як же будемо змагатися?
– А так: хто з нас через плече кобилу твою перекине і тричі навколо озера пробіжиться без привалу, без відпочинку, того й гроші.
Сказав, кобилу підхопив, миттю три кола зробив. У Препеляка аж щелепа одвисла, але він швидко оговтався:
– Велика сила в тобі. Ти кобилу через плече перекинув, а я її між ніг утримаю. – Стрибнув у сідло і без передиху озеро тричі – раз по раз – обскакав.
Розгубився чорт, але незабаром інше змагання вигадав:
– Будемо бігати наввипередки.
– Тільки де тобі зі мною змагатися? Побіжиш для розминки з моїм молодшим сином.
Показав чорту на кущі, а там заєць сидить.
Рвонув з місця заєць, чорту за ним не встигнути, а Деніле за перегонами спостерігає, регоче від душі.
– Ну й швидкий же твій шибеник! – відсапавшись, мовив чорт, – тільки його схопити зібрався, а його і слід загув!
– Яблучко від яблуньки… – посміхнувся Деніле. – Хочеш ще зі мною наввипередки побігти?
– Знайшов дурня! Вже краще давай боротися.
– Поборемося, коли життя тобі набридло. Тільки спочатку з дядьком моїм тисячолітнім упорайся, перш ніж на мене виходити. Хоч він і старий дід, та сильніший за тебе! – сказав і повів чорта до ведмедячого барлогу.
Немає потреби переказувати хід поєдинку, ледве ноги чорт виніс.
– Що? – сміється Деніле. – Не подобається такий поєдинок? Борися тоді зі мною!
– З тобою, а то з ким же, давай, хто голосніше гаркне.
– Гаразд, спершу ти.
Перший раз чорт гаркнув – затремтіла земля, завирували моря, риби догори черевом спливло видимо-невидимо, чортів з озера повиносило, так і до кінця світу недалеко. А незворушний Деніле сидить собі на бурдюку із золотом:
– І це все, на що ти здатний? Щось я і не розчув. Гаркни-но ще! Гаркнув чорт ще страшніше.
– Ні, не чути.
Гаркнув чорт знову – трохи не надірвався.
– Та тебе за шелестінням трави не чути… Моя, отже, черга гаркнути?
– Твоя…
– Боюся, як би від мого крику твоя голова не тріснула. Якщо рано тобі помирати, захистимо твої очі і вуха рушником…
– Як скажеш, дуже жити хочеться!
Зав'язав Деніле чортові очі і вуха рушником, розмахнувся палицею дубовою (він, звичайно, відлюдник, а в палицю вірив більше, ніж у святий хрест) і лусь чорта по правій скроні – в ім'я Отця…
– Досить, більше не гаркай!
– Брешеш, чортове насіння! Чи не ти тричі гаркав?
І бабах його по лівій – і Сина…
– Ой, годі, сил моїх немає!
– А ось і подивимося!
Утретє «гаркнув» він чорта по голові – і Святого Духу.
– Вбивають! – заголосив чорт і так, із зав'язаними очима і жалібними стогонами, водяною змійкою в озеро пірнув, все як на духу Скара-оському розповів: відьмак ваш Деніле – ось вам моє слово.
А Деніле сидить на бурдюку і думу думає, як би його додому донести. Виходить з озера третій чорт з величезною булавою напереваги:
