Читать «Кровна мста» онлайн - страница 175

Коснятин затих, мабуть, почув за спиною кроки Турика. Озирнувся. Малка побачив і Борислав.

– Добре, що-с прийшов, Малку. Сядь отут, коло мене, – запросив боярин, а до інших сказав: – Турик давно вже достоєний поміж нами бути.

Молодець присів на перевернений жолоб, що служив лавкою. Бояри, що тут зібралися, прийняли його за свого і продовжили свою нараду. Слово взяв один із боярів деревлянських:

– Тепер нас тут десять – бояри від усіх земель, від усіх родів давніх. Ніколи та розмова не вийде далі нашого десятка. Скажи краще, нащо кликав нас, нащо зібрав тут, Коснятине?

Коснятин окинув усіх оком.

– Поговорити хочу про князя Мстислава. Він і справді хоробрий князь, як і дідо його. Тільки чи варто його і далі в Чернігові тримати? А коли й варто, то чи залишати город синам його? Мені-то не шкода, але щоби потім котора не вийшла між Ярославичами та Мстиславичами.

На ці слова відповів старий, рипучий голос. Турик оглянувся – і враз упізнав Каніцара.

– Зло на Мстислава тримаєш, же він варягів побив. Тепер ви, новгородці, не зможете Ярославові узду на шию закинути, зате сіверь із полянами верховодять. Чернігів переважив Новгород. А за Ярославичів та Мстиславичів поки говорити рано…

Коснятин не почув насмішки у тих словах.

– А я думаю, що в державі не може бути двох господарів, як і двох господинь у хаті.

– То що, ти нам радиш його вбити? – ввійшов у розмову волинянин.

– Хіба ж ми не добре порадили Святополкові? Що б тепер із Руссю стало, якби кожен із княжичів за меч узявся?

Турик уважно слухав цю розмову. Новгородський посадник починав його дратувати своєю наполегливістю, тож молодий боярин наважився сказати:

– Вбивство є гріх великий і на добро ніколи не може повернутися. Бо сказав Господь до Каїна, який убив брата свого: «Що ти вчинив? Голос крові брата твого волає до Мене. За це ти будеш проклятий і поневірятимешся по землі».

Коснятин поглянув на нього.

– Ти є мудрий муж, Турику, недарма Борислав поручився за тебе. А ще твій тесть сидів на таких боярських радах від Тмутаракані, і тепер ти замість нього будеш. Однак вельми молод ти іще, тому пильно старіших слухай. Що ж до твого тестя – то він завше робив так, як рада вирішила.

Заговорив Борислав, сказавши своє тверде слово:

– Мстислава займати не будемо.

Бояри закивали головами – з Коснятином була тільки північ, інші ж землі пішли за Каніцаром і Бориславом.

– Як на то воля ваша – то нехай так і буде, – змирився новгородець. – Аби потім пізно не було.

Борислав підвівся.

– Коли по всьому – повертаймося на пир.

– Не по всьому, – стримав Коснятин. – Про городи Червенські говорити хочу.

– А що тут говорити? – запитав Борислав.

– Ляхи нам не подарують ті землі, війна буде. Червен і Галич треба знову віддати під корону польську, – твердо мовив Коснятин.

Бояри загули. Каніцар підвівся, підняв руку, і тут же всі затихли.

– Король шведський собі Новгород бажає. То віддай йому свій уділ, Коснятине, аби з ними не сваритися. А Суздаль віддаймо булгарам, Переяслав же – печенігам!