Читать «Кровна мста» онлайн

Ярослав Яріш

Кровна мcта

Передмова

Місія з Тмутаракані

Здається, ми читали з автором у дитинстві ті самі історичні романи. Пам’ятаю, як їх передавали з рук в руки, аж врешті, зачитані до дірок, вони щезали в якогось не надто порядного читача, з тих, хто любить позичати книги, але ніколи не віддає. Юліан Опільський, Семен Скляренко, Олексій Югов, Данило Мордовець, Михайло Старицький – не так уже й багато імен авторів, що відкривали нам барви минулого і несли в собі якусь привабливу ідею. Дітьми ми вірили кожному написаному слову про тих чи інших персон, що залишили слід в історії. А потім виросли і стали свідками ревізії історії, і відтак почалась криза історичної свідомості, а з нею й історичного роману. Мало хто з сучасних письменників ризикне взятись за історичну тематику, яка потребує не лише таланту, а й глибоких знань і, найголовніше, – відчуття історії. Писати роман задля того, щоб скинути з п’єдесталу певну історичну постать, вчорашнього кумира, – цього замало для справжнього майстра. Тарас Шевченко мав безпомильне почуття історії. Щоб збагнути суть Коліївщини, досить прочитати лише його поему «Гайдамаки». Але Шевченко – ясновидець, які з’являються раз на тисячу років.

Утім, мені здається, Ярослав Яріш, мій земляк-галичанин, досить добре відчуває історію, позаяк обирає найболючіші точки на її тілі і не покладається суто на офіційну думку. Роман «Кровна мста» написаний трохи архаїчною мовою, яка, проте, зовсім не ускладнює читання, радше допомагає засвоїти реалії давньої доби – пропонує нам самим розібратися з політичною та суспільною ситуацією, яка склалася на теренах Київської Русі на початку ХІ століття і дещо нагадує сучасну Україну. Держава ніби існує, але де юре, а не де факто. Одні території протистоять іншим. Християнство, яке Володимир запровадив вогнем і мечем, не може об’єднати всіх у народ, амбіції князів не бажають підкорятися центру, Києву. Сам Ярослав, прозваний Мудрим, оточив себе варягами і в кожному князі бачить потенційного ворога чи суперника. Криза довіри переходить у шпигуноманію. Всюди ввижаються зрада і підступ, і за найменшої підозри вихоплюється меч. Зібрати землі легше, ніж їх втримати, і братовбивчі війни спалахують на кожному кроці. Лад, порядок – як їх досягти у строкатій етнічно й соціально державі, якій загрожують вороги не лише внутрішні, а й зовнішні? Ярослав Яріш після блискучого роману про Велику Руїну «Із сьомого дна» (видано торік «Клубом сімейного дозвілля»), де яскраво змальовано, як зовнішня московська експансія переходить у внутрішній суспільний конфлікт, у новому творі порушує тему боротьби цивілізованості й варварства. Хоча, як правило, російських чи українських письменників старшого покоління більше цікавив конфлікт християнства і язичництва. Двоє князів, Ярослав і Мстислав, сини Володимира, відмовившись від такої застарілої форми влади, як деспотія, роблять вибір на користь цивілізації, тобто цивілізованих стосунків між людьми, заснованих на взаємній довірі. Ось де коріння української державності…